Проєкт має ближче познайомити українців з Віктором Петровим – його біографією, що нагадує гостросюжетний детектив, з умовами часу, у який йому довелося жити, і з внеском, який діячеві вдалося зробити в розвиток української літератури й науки 20 століття. 

10 жовтня виповнилося 130 років від дня народження Віктора Петрова (В. Домонтовича), визначного прозаїка і вченого 20 сторіччя. Його доля склалася непросто: археолог, етнограф, філософ і письменник внаслідок певних обставин став радянським агентом і розвідником. Цим перипетіям і присвячена нова музейна виставка. 

Перший заступник – заступник генерального директора Національного музею історії України з наукової роботи Богдан Патриляк відзначив: «Віктор Петров – людина, яка пройшла «між крапельками». На мою думку, він завжди був органічний у своїй діяльності. Щиро співпрацював з більшовиками, потім – з німцями, потім – з українською еміграцією, потім – знову з більшовиками».

«Робити виставку про Віктора Петрова було складно, тому що після нього по суті залишилися тільки його наукові та літературні праці. Немає побутових предметів, елементів одягу. Тож доводилося по краплинах збирати матеріали, – зауважила Альона Якубець, кураторка виставки і завідувачка музейного відділу новітньої історії України. – Непересічність Петрова полягає в тому, що він, по-перше, вижив. Адже на його долю припали дві світові війни, Голодомор, політичні репресії. По-друге, він не зламався і залишив спадщину, яку ще вивчати й вивчати». 

Під час підготовки виставки з’ясувалося, що діяльність Віктора Петрова допомогла співробітникам нашого музею після Другої світової війни. «До війни Петров працював у фондах музею, залишив багато світлин і негативів з предметами нашої археологічної колекції. Частину цього зібрання під час війни німці вивезли за кордон. Коли після війни знаходили ці артефакти, часто не знали, якому музею вони належать. Таку колекцію, наприклад, знайшли в Кракові. Завдяки світлинам Віктора Петрова вдалося ідентифікувати ці предмети і з’ясувати, що вони походять саме з нашого музею, куди їх і повернули», – розповіла Альона Якубець.

На відкриття виставки завітали дослідники, які цікавляться постаттю Віктора Петрова. Дослідник історії спецслужб Олександр Скрипник акцентував: «Коли я вивчав історію співпраці Віктора Петрова з органами тоталітарного режиму, то зрозумів, що його історія – яскравий приклад того, як органи НКВС ламали людей, користуючись їх слабкостями, специфічними рисами характеру, фобіями. Судити Віктора Петрова за цей епізод я не брався і не можу. Треба судити органи, які призвели до того, що багато тогочасних письменників, соратників і друзів Віктора Петрова, як той-таки Микола Зеров, не написали свої найкращі твори».

Літературознавиця Ярина Цимбал звернула увагу на те, що Віктор Петров був автором багатьох легенд про себе. «Віктор Домонтович – це, на мою думку, добре придумана і блискуче виконана літературна містифікація, – зауважила Ярина Цимбал. – Коли 1928 року вийшов його роман «Дівчина з ведмедиком», він був опублікований під псевдонімом «Віктор Домонтович». Тоді Віктора Петрова знали передусім як літературознавця, історика літератури, а як письменник він великої слави не зажив. Тоді він заперечував своє авторство щодо «Дівчини з ведмедиком». Микола Левченко, особистий секретар академіка Агатангела Кримського, прочитавши роман, переконався, що це Петров. Зустрівши Петрова, він завів розмову, в якій намагався розпитати про це. На що Петров відповів, що він особисто знає Домонтовича, і – ні, це не його роман. Пізніше, в еміграції, Петров для всіх став письменником, а не науковцем. І коли він видавав роман «Доктор Серафікус», то сказав Юрію Шевельову (мовознавець. – Ред.), що ніколи не підписувався як «Віктор Домонтович», лише – як «В. Домонтович». Петров чи збрехав, чи забув, як підписувався, чи навмисно трошки переінакшив свій псевдонім. Тепер, коли ми видаємо «Дівчину з ведмедиком», автора варто підписувати «Віктор Домонтович». А коли видаємо «Доктора Серафікуса», його треба підписувати “В. Домонтович”».

На виставці «Сім облич Віктора Петрова» можна побачити фотографії, книги, часописи дослідника, предмети з археологічних розкопок, в яких він брав участь, і ще не опубліковані документи, пов’язані з його розвідницькою діяльністю. Все це стало можливо завдяки партнерам проєкту: Науковому архіву Інституту археології НАН України, Центральному державному архіву-музею літератури і мистецтва України, Архіву СБУ, Архіву Служби зовнішньої розвідки України, Центральному державному архіву громадських об’єднань та україніки. Також команда проєкту дякує завідувачу музейного відділу історії України 14 – початку 20 століть Олександру Кучеруку, який надав для виставки часописи, видані діаспорою, з колекції Бібліотеки імені Олега Ольжича.

Запрошуємо відкривати різні іпостасі Віктора Петрова! Виставка триває у Національному музеї історії України (вул. Володимирська, 2) до 11 квітня 2025 року з можливістю продовження.