Художниця, монументалістка, діячка правозахисного руху, одна із найяскравіших  постатей шістдесятництва народилася в Ялті 1929 року в родині Олени та Олександра Горських. Батько тоді обіймав посаду директора Ялтинської кіностудії. 1932 року через зміну роботи батька маленька Алла з родиною переїхала до Москви, а через рік – до Ленінграда, бо батька призначили директором кіностудії «Ленфільм». 

1943 року, під час Другої світової війни, на фронті загинув старший брат Алли – Арсен. Дівчинка разом з мамою пережила дві блокадні зими у Ленінграді. Восени 1943 року їх евакуювали до Алмати (Казахстан), а 1944 року вони переїхали жити до Києва. 

Юність і початок захоплення українською культурою

Алла Горська закінчила Київську художню середню школу імені Тараса Шевченка. 1948 року майбутня мисткиня вступила до Київського художнього інституту, де потрапила до майстерні Сергія Григорʼєва. 1959 року Аллу Горську прийняли до Спілки художників. Її картини експонували на різноманітних виставках. Кілька років художниця викладала рисунок у художній школі імені Тараса Шевченка, де раніше навчалася. 

Алла Горська – художниця, монументалістка, душа українського шістдесятництва. Кінець 1960-х рр. З колекції Музею шістдесятництва

На початку 1960-х років у житті Алли Горської відбувається переломний момент. Вона закохується в усе українське: мову, історію, культуру, мистецтво. У листі батьку 26 липня 1962 року мисткиня писала: «Добрий день, любий, єдиний Батьку! Ти знаєш, весь час хочеться писати українською мовою. Розмовляєш по-українськи – й думати починаєш українською мовою. Читаю Коцюбинського. Чудова мова, тенденційності трохи більше, ніж треба».

Вивчати українську мову Алла почала після 30 років. Допомогла опанувати усі тонкощі подруга – Надія Світлична. Серед іншого, вона була вчителькою української мови і навчала компанію шістдесятників: Аллу Горську, Галину Севрук, Людмилу Семикіну, Опанаса Заливаху. Вони писали диктанти, сидячи на підлозі в майстерні художниці. 

Доба «Сучасника»

За оголошенням в Академії архітектури, в березні 1961 року група художників, серед яких була Алла, прийшла до Клубу творчої молоді «Сучасник» (КТМ) у Жовтневому палаці (нині – Міжнародний центр культури і мистецтв). Розпочався новий етап у житті мисткині.

Режисер Лесь Танюк, який був президентом КТМ, згадував: «Якось одного чудового дня сиділи ми у великій залі інституту, осіб п’ятдесят-шістдесят, аж раптом відчиняються двері й заходить великий гурт екстравагантних молодих людей: художники! Привела їх Алла Горська».

У КТМ проводили вечори памʼяті, лекторії, творчі зустрічі. Алла створювала до цих подій дизайн запрошень, ліногравюри. Крім того, художниця та її однодумці піднімали незручні для радянської влади теми. Так, 1962 року Алла Горська разом із Лесем Танюком і поетом Василем Симоненком відкрила місця поховання людей, розстріляних НКВС, у Биківні. 

Мисткиня очолила найбільшу секцію КТМ – художню. Лесь Танюк у тандемі з Аллою Горською готував кілька театральних вистав. Художниця відповідала за сценографію, вона створювала декорації до вистав «Отак загинув Гуска» (Львів, 1963) за п’єсою Миколи Куліша та «Правда і кривда» (Одеса, 1963) за романом Михайла Стельмаха. Але глядачі їх так і не побачили.

1964 року Алла Горська разом з Опанасом Заливахою, Галиною Севрук, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко у вестибюлі Червоного корпусу Київського державного університету імені Тараса Шевченка створила вітраж «Шевченко. Мати». Його знищили у день відкриття, бо не сподобався партійному керівництву. 

Алла Горська та Іван Світличний. 1960-ті рр. З колекції Музею шістдесятництва

Простір свободи звужувався, але все одно знаходилося місце радощам. Того ж 1964 року Алла Горська та один із лідерів шістдесятників Іван Світличний влаштували пам’ятне святкування своїх днів народжень: 35-річні іменинники «обʼєднали» ці дати у спільний 70-річний ювілей та відзначили його в майстерні Людмили Семикіної. 

Репресії проти української інтелігенції і – загибель 

У серпні 1965 року прокотилася перша хвиля арештів української інтелігенції. Алла Горська протистояла радянській системі, допомагала політвʼязням, підтримувала усі можливі звернення проти репресій і переслідувань. Зокрема, вона підписала «Лист 139» – заяву діячів української культури проти політичних арештів (1968). Мисткиню вдруге виключили зі Спілки художників. 

Чернетка листа Алли Горської. Національний музей історії України

Зворот чернетки листа Алли Горської. Нотатки мисткині. 1960-ті рр. Національний музей історії України

28 листопада 1970 року Аллу Горську знайшли вбитою в будинку свекра у Василькові. До обставин трагедії і слідства існує багато питань. Поширена версія, що художницю вбило КДБ, розуміючи, як вона впливає на українську інтелігенцію. 

Нині нащадки тих, хто колись засуджував та вбивав дисидентів, руйнують все, що повʼязано з українською культурою. Так, у липні 2022 російські окупанти знищили в Маріуполі мозаїчні панно «Боривітер» і «Дерево життя». Їх 1967 року Алла Горська створила разом із творчою групою (Віктор Зарецький, Борис Плаксій, Галина Зубченко, Григорій Пришедько; за участі Василя Парахіна та Надії Світличної).

На виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди» у Національному музеї історії України представлено запрошення на святкування 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка, дизайн якого розробила художниця. Також на першому поверсі музею відкрита до огляду тимчасова міні-виставка до 95-річчя Алли Горської та Івана Світличного. В експозиції можна побачити ескіз авторства Алли Горської та інші експонати, які нещодавно передала до музею онука діячки, мисткиня Олена Зарецька.