Правозахисник, журналіст, літературознавець, перекладач народився 16 вересня 1947 року в Києві. З народження Валерій мав батькове прізвище Умрилов, але у 25 років змінив його на прізвище діда, відомого історика Михайла Марченка. 

Закінчив філологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. З 1970 року розпочав працювати в газеті «Літературна Україна». Був автором близько 100 статей. 

Валерія Марченка двічі заарештовували за «антирадянську агітацію та пропаганду». Вперше – 25 червня 1973 року. Тоді діячу інкримінували написання трьох статей, а саме: «За параваном ідейності», «Київський діалог» і «Страшний якийсь тягар», які в КДБ визначили як антирадянські документи. Валерія засудили до шести років ув’язнення і двох років заслання.

Другий арешт відбувся 21 жовтня 1983 року. Цього разу Валерія звинуватили у виготовленні та розповсюдженні документів з метою підриву та ослаблення радянського державного ладу. Діяча визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили до десяти років таборів і п’яти років заслання. 

Валерій Марченко з юності хворів на гломерулонефрит (ураження нирок). Другим вироком його фактично відправили помирати в таборах. Валерій прожив лише 37 років.

В Національному музеї історії України триває виставка «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди», на якій зокрема експонують особисті речі Валерія Марченка. Їх 1998 року передала до збірки музею мати дисидента – Ніна Смужаниця (Марченко). Серед експонатів представлені табірне кепі від форми ув’язненого, вовняний шарф, який зв’язала тітка Валерія – Леся Марченко, а також його носова хустинка. 

«Це важко зрозуміти. Але це правда: Валерій був щасливий. Там, у політтаборі, він писав те, що боялися вимовити вголос “на волі”. Його штампували з громадських трибун тавром “відступника і буржуазного націоналіста”, а він у таборі став письменником. Українським нерадянським письменником. Не фанатик, не революціонер, не екстреміст, він був такий, як і ви. Лише – кращий», – писав про Валерія Марченка правозахисник і політв’язень Семен Глузман.