На межі 19 й 20 століть до організації музею в Києві долучилося чимало визначних діячів української науки та культури – Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький, Микола Біляшівський, Данило й Вадим Щербаківські, Василь Кричевський та інші.

Експозиція портретів та ікон Київського художньо-промислового і наукового музею

Музей розпочав свою діяльність 5 серпня (17-го за новим стилем) 1899 року як Музей старожитностей і мистецтв з відкриття археологічної виставки (у межах XI Археологічного з’їзду) в недобудованому приміщенні по вулиці Олександрівській (нині – вулиця Грушевського, 6). Значну кількість предметів на виставку передав знаний український археолог Вікентій Хвойка. Він представив на з’їзді доповідь про археологічні дослідження середнього Подніпров’я, зокрема про пам’ятки трипільської культури. Володимир Антонович та Юхим Сіцінський представили на з’їзді цінні археологічні мапи Волинської та Подільської губерній. 

Археологічна експозиція Київського художньо-промислового і наукового музею

Поповнення музейної колекції здійснювалося переважно коштом родин Терещенків і Ханенків. Вони зробили значний внесок й у формування етнографічних фондів музею. Свої зібрання подарували музею Вікентій Хвойка, Володимир Антонович, Йосип Хойновський, Тадей Кундеревич, Василь Тарновський, Віктор Гезе та інші.

Палеолітична експозиція Київського художньо-промислового і наукового музею

Спершу в музеї створили археологічний відділ, який очолив Вікентій Хвойка. Саме цей діяч передав до музею 20 тисяч експонатів. Понад півтори тисячі предметів з дорогоцінних металів надав відомий київський колекціонер і меценат Богдан Ханенко.

Перший директор музею Микола Біляшівський 

Надзвичайно важливу роль у формуванні колекції музею відіграв його перший директор Микола Біляшівський, призначений на посаду 1902 року. Завдяки його подвижницькій діяльності вдавалося залучати кошти організацій і приватних осіб для закупівлі експонатів і проведення експедицій, фонди музею постійно поповнювалися. 

Археолог Вікентій Хвойка

З грудня 1904 року установа отримала назву Київський художньо-промисловий і науковий музей. 

1912 року в музеї зʼявився відділ «Старий Київ». З ініціативи Миколи Біляшівського створили комісію та затвердили програму розвитку відділу. Київські часописи закликали громадян передавати до музею цінні предмети. Міська управа передала печатки й корогви київських ремісничих цехів. Музейна колекція збагатилася барельєфом Архистратига Михаїла та статуєю Феміди з київської ратуші.

Ідеологічно-просвітницька роль музею значно зросла за доби українських національно-визвольних змагань і відродження української державності. Навесні 1917 року Микола Біляшівський розробив проєкт Національного українського музею, що мав сформуватися на базі Київського художньо-промислового і наукового музею. Це питання неодноразово розглядали в період правління Центральної Ради, гетьмана Павла Скоропадського та Директорії. Попри загальне схвалення означеної ідеї, через складну військово-політичну ситуацію її так і не реалізували.

Етнограф і пам’яткоохоронець Данило Щербаківський

За більшовицької доби в 1920-х роках Миколу Біляшівського усунули з посади, а Данила Щербаківського довели до самогубства.

1934 року музей виселили з рідної будівлі, залишивши лише експонати художнього та частково художньо-промислового відділів. 1936 року на їхній основі створили Державний український музей (нині – Національний художній музей України). Решту музейних експонатів перевезли до Музейного містечка в Києво-Печерській Лаврі й розмістили в непристосованих для цього монастирських приміщеннях.

Колекція музею зазнала втрат під час німецько-радянської війни.

До приміщення зведеної в 1930-х роках художньої школи музей перевели у травні 1944 року. Назва музею в радянський період неодноразово змінювалася.

Після відновлення державної незалежності України й згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 1991 року на базі Державного історичного музею УРСР створили Національний музей історії України.

Фонди Національного музею історії України налічують понад 800 тисяч музейних предметів. Це світового значення археологічні й нумізматичні колекції, етнографічні зібрання, колекції зброї, пам’яток декоративного мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквії українського національно-визвольного руху 20 століття, матеріали російсько-української війни, що триває. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.

Філією закладу є Скарбниця Національного музею історії України, де зібрані унікальні матеріали з дорогоцінних металів і коштовного каміння. Особливу цінність мають шедеври з колекції скіфського часу, вироби давньоруських майстрів, твори українських ювелірів, колекція єврейського культового срібла.

Нині спадкоємцями музею, створеного 1899 року, є Національний музей історії України, Національний художній музей України, що успадкував приміщення та художню частину колекції Музею старожитностей і мистецтв, та Національний музей декоративного мистецтва України. Дякуємо колегам, які розвивають ці установи, продовжуючи справу засновників Музею старожитностей і мистецтв!