Останньої неділі липня, що цьогоріч припадає на 28 число, своє професійне свято відзначають працівники торгівлі. Таку дату було встановлено 5 червня 1995 року Указом Президента України.

Ця професія є дуже давньою та виникла ще на початках розподілу праці як обмін надлишками продукції. Спершу обмін був натуральним, а згодом – із виникненням грошей – перетворився на товарно-грошовий.

У Києві здавна центром торгівлі був Поділ. Ця місцина має вдале розташування: біля Дніпра, з гаванню для торговельних кораблів. Окрім того, на Подолі і поряд, в урочищах Гончарі й Кожум’яки, проживало багато ремісників різних спеціалізацій. Вони збували свої товари під час ярмарків на торговельній площі або везли їх Дніпром до інших міст. Також на Подолі діяли реміснича управа й київський магістрат.

Саме на Подолі регулярно відбувалися ярмарки як загального характеру (де могли торгувати приїжджі), так і локального (де торгували винятково місцеві ремісники й торговці). Київські ремісники ретельно стежили за тим, щоб ніхто не порушував їхні права. Наприклад, 1819 року цехові майстри скаржилися до магістрату, що в місті є багато людей, які самі себе називають майстрами та без спеціального дозволу виставляють вивіски від цехів біля власних або найманих будинків. Жителі міста бачили ці вивіски, приходили до порушників і замовляли ремісничі вироби. Цехові ремісники називали партачів самозванцями, які, «не знаючи справжньої майстерності», продавали підробки. Через це збільшувалася кількість скарг, що надходили до ремісничих майстерень від ошуканих людей.

Ремісники іконописного цеху часто просили магістрат заборонити нецеховим майстрам малювати ікони. Зокрема, 1819 року магістрат задовольнив прохання ремісників і призначив двох людей від цеху, Романа Пашинського та Діоміда Панчевського, наглядати за тим, щоб ніхто не порушував цієї заборони. Якби хтось і надалі продовжував писати ікони без дозволу іконописного цеху, ці наглядачі мали право відбирати в нього товар.

Дещо інша ситуація склалася в ремісників перепечайського цеху. Згідно з привілеями польських королів, виданими в 1591 і 1634 роках, випікати хліб мали право п’ять київських цехів: перепечайський, кравецький, кушнірський, ткацький і шевський. Така ситуація не влаштовувала майстрів перепечайського цеху, які неодноразово зверталися в магістрат із проханням заборонити іншим ремісникам випікати хліб. Проте магістрат, розглянувши всі скарги, вирішив не порушувати королівських привілеїв, але змусив усіх, хто випікав хліб без відома перепечайського цеху, показувати йому свої вироби для контролю якості.

Цікавим був випадок з виготовленням перснів з написом імені великомучениці Варвари. Мощі святої зберігалися в Михайлівському соборі, куди щороку приходили тисячі паломників. Довгий час персні виготовляли ремісники золотарського цеху, але наприкінці 1830-х років монастирське керівництво вирішило монополізувати торгівлю цими виробами. Переможцем тривалих судів став Михайлівський монастир.

Скринька для солодощів. Кінець 19 – початок 20 століття. Національний музей історії України

Як бачимо, конкуренція в торгівлі існувала завжди, тому люди об’єднувалися в цехи й організації для виготовлення та продажу вузькоспеціалізованих товарів. Так вони намагалися мінімізувати конфлікти й непорозуміння, хоча уникати їх повністю не вдавалося нікому. Нині на ринку можна знайти майже все, проте спеціалізація щодо продажу різних виробів залишається.

У колекції Національного музею історії України зберігаються поштові картки із зображенням Подолу кінця 19 – початку 20 століття та предмети, виготовлені київськими ремісниками для побутового використання.