Голова Директорії УНР, організатор Армії УНР та її Головний Отаман народився 22 травня 1879 року в Полтаві. Симон Петлюра належав до родини міщан козацького походження. Початкову освіту здобув у місцевій церковно-парафіяльній школі. 

1900 року Симон Петлюра став активним членом Революційної української партії. Наступного року його виключили з останнього курсу Полтавської духовної семінарії за участь у таємному українському самоосвітньому гуртку. 

Революційні події 1917 року застали Симона Петлюру на Західному фронті, де він працював заступником уповноваженого Союзу земств і міст. Уже у квітні 1917 року його обрали головою Української фронтової ради військ Західного фронту.

Протягом 1917 року Симон Петлюра обіймав посади голови Українського генерального військового комітету (обраний на Першому Українському військовому з’їзді, що проходив із 18 по 21 травня) та генерального секретаря військових справ Української Центральної Ради (призначений 28 червня і офіційно затверджений 15 листопада).

У січні 1918 року долучився до формування добровольчих загонів, відомих як Гайдамацький кіш Слобідської України. Його вояки взяли участь у боях за Київ та в боротьбі з більшовицьким січневим збройним повстанням.

У листопаді 1918 року Симон Петлюра став одним із організаторів антигетьманського повстання. Тоді він був членом Директорії УНР, яка обрала його на посаду Голови Отамана Армії УНР. А вже 11 лютого 1919 року, після виїзду Володимира Винниченка за кордон, Симон Петлюра очолив Директорію УНР. 

7 грудня діяч переїхав до Польщі, де перебував разом з урядом і військовим керівництвом Директорії УНР. Там же, у ніч із 21 на 22 квітня 1920 року, Симон Петлюра разом з очільником Польської держави Юзефом Пілсудським підписали Варшавський договір. Згідно з ним, Польща визнала Українську Народну Республіку й зобов’язалася надати військову допомогу в боротьбі з більшовиками. Україна зі свого боку відмовлялася на користь Польщі від Галичини й Західної Волині.

У подальшому Симон Петлюра залишався в Польщі і звідти керував українським військом під час спільної польсько-української боротьби та двох Зимових походів.

Державні діячі Польщі не видавали Симона Петлюру радянській владі. Але через зміну політичної ситуації в країні 1923 року з підробним паспортом він змушений був виїхати до Парижа, де продовжував працювати у видавничій сфері.

25 травня 1926 року близько 14-ї години Симона Петлюру на одній з вулиць Парижа убив Самуїл Шварцбард, який, за поширеною версією, був більшовицьким агентом.

У колекції Національного музею історії України зберігається фото Симона Петлюри, зроблене під час його перебування в Парижі 1925 року.