18 травня 1944 року російські більшовики здійснили черговий злочин проти людства – депортацію кримських татар. Офіційно вони звинуватили кримців у співпраці з німецькими нацистами під час німецько-радянської війни. Фактично ж Сталін так намагався перекласти на кримських татар відповідальність за провали червоної армії в Криму в 1941–1942 роках та партизанського руху за умов німецької окупації півострова.

У травні 1944 року, після вступу до Криму військ 4‑го Українського фронту, почався активний перепис населення із зазначенням національного складу сімей і кількості майна. Дехто з кримців, вірмен і болгар, розуміючи, для чого це робиться, намагалися виїхати з півострова або взяти фіктивні шлюби з червоноармійцями для уникнення депортації.

Згідно з більшовицьким планом, операція мала тривати з 18 травня до 1 червня. Проте вже 20 травня о 16:00 заступник наркома внутрішніх справ СРСР Іван Сєров доповів Сталіну, що операцію завершено достроково.

На світанку 18 травня співробітники НКВС заходили до помешкань кримців, давали їм декілька хвилин на збори, після чого допроваджували до залізничних станцій, саджали до вагонів і відправляли до Казахстану, Таджикистану або Узбекистану. Депортовані встигали взяти із собою лише документи, а організатори депортації не забезпечили їх продовольством. Оскільки дорога могла тривати до тижня, багато кримців гинули під час транспортування, особливо діти й літні люди. 

Ті, кому вдалося доїхати до місця призначення, часто помирали вже на місці від хвороб, відсутності чистої води й медичної допомоги. На спецпоселеннях щомісячним продовольчим пайком були: 2 кг крупи й 8 кг 200 г борошна. Відповідно, денна норма для однієї працездатної людини становила близько 280 г борошна. Додавали складнощів незвичний клімат і тяжкі умови праці.

Дискримінація більшовицькою владою кримців тривала й надалі. Зокрема, у доповіді 1956 року Хрущов згадав трагічну долю карачаївців, балкарців, чеченців, калмиків, інгушів, але промовчав про кримських татар. Упродовж 1960‑х – 1980‑х років молоді й активні кримці організовували численні протести для привернення уваги до долі свого народу, проте всі вони ігнорувалися. Натомість у відповідь російське комуністичне керівництво неодноразово стверджувало, що в Криму вже живе значний відсоток росіян, зокрема в колишніх помешканнях кримців, і тому повернення останніх додому призведе до конфліктів.

Лише в незалежній Україні кримські татари відчули себе повноцінними вільними громадянами, хоча намагання дискримінувати їх з боку проросійської кримської влади тривали.

Нині, в умовах повномасштабної російсько-української війни, коли частина територій України включно з Кримом окупована, кримські татари знову або змушені жити на чужині, або, лишившись на півострові, зазнають утисків від російських окупантів.

Важливо пам’ятати про переслідування кримців з боку російських більшовиків, правонаступником яких вважає себе сучасна росія, бо такі злочини не мають терміну давності. 

У колекції Національного музею історії України зберігаються фотографії з мітингів скорботи, присвячених пам’яті незаконно депортованих зі своїх домівок кримців у травні 1944 року. Вони відбувалися наприкінці 1980‑х – на початку 1990‑х років у різних містах Криму. На одній з таких світлин – мітинг скорботи, присвячений 57‑й річниці депортації кримських татар, що відбувся в Сімферополі 18 травня 1991 року.