Відома меценатка народилася 1852 року в Глухові на Сумщині. Вона була старшою донькою промисловця та мецената Николи Артемовича Терещенка. Згадаймо, чим уславилася діячка.

Музей подружжя Ханенків

1874 року Варвара Николівна побралася з Богданом Ханенком – нащадком української козацько-старшинської родини, колекціонером творів мистецтва. З 1870-х Варвара Ханенко й сама почала збирати власну колекцію, зокрема давні православні ікони, українські народні килими та взірці вишивки.

1888 року на земельній ділянці в Києві, яку подарували Варварі Николівні батьки, подружжя Ханенків збудувало власний будинок. Чимало місця в ньому відводилося для експонування їхнього мистецького зібрання.

26 листопада 1916 року, тяжко хворіючи, Богдан Ханенко склав заповіт. Згідно з ним, меценат дарував мистецьку колекцію Києву, а розпорядницею своєї останньої волі призначав дружину Варвару. 26 травня 1917 року Богдана Ханенка не стало.

У грудні 1918 року Варвара Ханенко запропонувала Всеукраїнській академії наук (ВУАН) прийняти в дар твори мистецтва, разом із будівлею № 15 по вулиці Терещенківській, у якій вони експонувалися. Однією з умов цього дарування було те, що Варвара Николівна до кінця життя могла мешкати у своєму будинку.

У січні 1919 року мистецтвознавець Георгій Лукомський так описав свою зустріч із 68-річною Варварою Ханенко: «Повновида, низенька, солідна, схожа на ігуменю запальна жіночка; говорила вона повільно, майже пестливо, проникливо оглядаючи мене». Георгій Лукомський також згадував, що меценатка чудово орієнтувалася в речах колекції: «Ми обійшли й докладно ознайомилися разом з Варварою Николівною з її чудовим зібранням. Я захоплювався і дивувався її енергії, вмінню купувати, вправності, постійному, неослабному інтересу, навіть паланню мистецтвом. Вона показувала мені свої улюблені речі, розповідала про те, де, коли, за яких умов було їх придбано».

У червні 1919 року зібрання Ханенків націоналізували. Воно склало основу Другого державного музею, який створили в особняку Ханенків на вулиці Терещенківській, 15.

1921 року розпорядницею зібрання Другого державного музею, згідно з дарчою Варвари Николівни, стала ВУАН. Академія перейменувала заклад на Музей мистецтв Всеукраїнської академії наук імені Б. І. та В. Н. Ханенків. Варвара Ханенко ввійшла до складу комітету, що керував музеєм. Директором закладу став відомий мистецтвознавець та археолог Микола Макаренко, який 1924 року підготував до друку каталог Музею Ханенків.

7 травня 1922 року Варвара Ханенко померла. Її поховали в київському Видубицькому монастирі поряд із Богданом Ханенком.

1925 року імена Богдана та Варвари Ханенків вилучили з назви музею «за відсутності в них революційних заслуг перед пролетаріатом». Повернення цих славетних імен до назви провідного художнього музею Києва відбулося 1999 року.

Меценатство й відродження ремесл

Варвара Ханенко долучилась і до формування фондового зібрання попередника Національного музею історії України – Київського художньо-промислового й наукового музею (КХПНМ). 1911 року Варвара Николівна подарувала КХПНМ твір українського декоративно-ужиткового мистецтва 17 століття – чоловічий головний убір, що, за переказом (достеменно це не доведено), належав гетьману Богдану Хмельницькому.

Шапка, що за легендою належала Богдану Хмельницькому. 17 століття. Національний музей історії України

1909 року Варвара Ханенко також подарувала КХПНМ понад 900 старовинних українських вишитих сорочок і підризників та народні килими, а 1911 року – ікону святої Варвари. Меценаткою КХПНМ стала й молодша сестра Варвари Николівни, Марія, яка передала до закладу колекцію українських народних килимів, зокрема взірці із зазначеними датами виготовлення «1787», «1802», «1812» і «1840».

Варвара Ханенко не лише збирала старовинні українські килими, а й сприяла відродженню давнього мистецтва килимарства у своєму маєтку Геленівка Мотовилівської волості Васильківського повіту (нині – село Оленівка на Київщині).

1905 року Варвара Ханенко заснувала в Геленівці ткацьку майстерню, де виготовляли різні сорти лляного полотна й тканини-вибійки, а також художні вироби: гобелени, килими та гардини.

Перш ніж ставати до роботи, майбутні майстрині – місцеві дівчата, два роки вивчали ткацьке ремесло. Після цього кожна з учениць безкоштовно отримувала ткацький верстат, її забезпечували всім необхідним для роботи, що приносила добрий додатковий заробіток.

Художнім керівником цієї майстерні в 1912–1915 роках був знаний живописець і графік Василь Кричевський, що стояв біля витоків художнього стилю український модерн. Пізніше історик Вадим Щербаківський згадував: «У 1911–1912 роках Василь Григорович зв’язався ближче зі школою килимів, заснованою Варварою Миколівною Терещенковою <…> завдяки Київському музею, який часто робив у себе вистави килимів і різних українських вишивок, особливо під час різних святочних оказій. Василь Григорович Кричевський узяв участь у школі килимів <…>. Він робив це тому, щоб поставити там справу килимарства на мистецький рівень. Він приїздив до цієї школи і подавав різного роду поради вчителям і вчителькам, що робили там чисто технічну справу виробу килимів. Тут копіювалися і килими, куплені Варварою Миколівною у селян. Варвара Миколівна часто замовляла декораційні килими у Василя Григоровича для свого дому, плативши йому за рисунок, який він мусив зробити в барвах».

Продукція Геленівської майстерні (вишиті за ескізами професійних художників із використанням мистецьких традицій різних регіонів України та барокового шитва 18 століття чоловічі та жіночі сорочки, рушники, скатертини, доріжки, панно) була відзначена медалями 1-ї та 2-ї Кустарних Південно-Руських виставок, що в 1906 та 1909 роках відбулися в КХПНМ. Декоративні тканини, у 1912–1915 роках створені в Геленівці за ескізами Василя Кричевського, посідали призові місця на багатьох зарубіжних виставках. З 1913 року Варвара Ханенко реалізувала вироби майстерні у спеціалізованому магазині в Лондоні.

Окрім ткацької майстерні, Варвара Ханенко своїм коштом збудувала в Оленівці школу для дітей, утримувала сирітський притулок, заснувала вечірню школу для дорослих, а також агрошколу – господарство з вирощування плодово-ягідних культур, де селян навчали застосовувати агротехнічні досягнення.

Із 2016 року головна вулиця села Оленівка названа на честь Варвари Ханенко.