5 травня православні християни відзначають найбільше християнське свято – Великдень, Воскресіння Христове або Пасху. Обов’язковим елементом святкової великодньої трапези є крашанки та писанки.

Великодні яйця виготовляли з різних матеріалів, переважно використовували для розпису пташині. В Україні побутує ряд технік для виготовлення великодніх яєць, які можна поділити на дві групи: виготовлені без використання воску та за допомогою воскової техніки (писанки, крапанки), яка полягає у поетапному нанесенні воску на певні ділянки поверхні яйця, для чого зазвичай використовують писачок. 

За відсутності писачка і фарб – можна зробити дряпанку. У цій техніці яйце зафарбовують темним барвником, олівцем наносять орнамент, після цього гострим предметом продряпують намальований ескіз. До появи синтетичних барвників для декорування писанок використовували саморобні фарби, які виготовлялись із кори та плодів дерев, трав і квітів. 

Писанки пишуть на видутому чи повному яйці. Повні писанки малювалися на рік, від Великодня до Великодня, і здебільшого не псувалися. Якщо ж яйце вибухне, то, за повір’ями, це добре, оскільки воно увібрало у себе негативну енергетику в будинку. Для прикрашання використовують також солому пшениці, вівса й ячменю, яку очищають від кілочків, вимочують у теплій воді або кип’ятять для розм’якшення та вишкрібають внутрішню сторону. Вирізані елементи приклеюють до яйця.

У колекції декоративно-ужиткового мистецтва Національного музею історії України зберігаються писанки, виготовлені у 20 – на початку 21 століття.

У радянський період писанки виставлялись як музейні експонати, а писанкарство пов’язували з релігійними обрядами, вважали пережитком, забороняли, що ледь не призвело до його зникнення. Цю традицію зберігала і розвивала українська діаспора в Канаді та США: видавалися фотоальбоми, випускалися поштові марки. Під впливом активної популяризації писанкарства українськими емігрантами цим мистецтвом захопилися також місцеві жителі неукраїнського походження.