10 квітня 1864 року, 160 років тому, народилася Ольга Федорівна Хоружинська, у шлюбі Франко – українська письменниця, перекладачка, громадська діячка, а ще – дружина та помічниця Івана Франка та мати чотирьох дітей – Андрія, Петра, Тараса, Анни.

Ольга й Іван Франко. Травень 1886 р. Світлина Володимира (Владзімєжа) Висоцького, м. Київ.

Ольга народилася в дворянській багатодітній родині зі старовинним козацьким родоводом в с. Бірки на Полтавщині. Навчалася в Харкові та Києві.

З Іваном Франком Ольга познайомилася в Києві 1885 року. На той час Франко вже був відомим письменником, поетом, публіцистом. Власне, до Києва він приїхав у справі організації видання «Поступ», яке могло б об’єднати дві частини України – підавстрійську і підросійську. 

З виданням у Франка не склалося, але натомість він зустрів Ольгу. Молоді люди побачили один в одному споріднені душі. В них була однакова сильна і цілеспрямована натура, вони поділяли однакові цінності, хоча й виросли в умовах різних культурних традицій, які вони зуміли в майбутньому органічно поєднати. Їхній роман розпочався в листуванні, так само на відстані вони домовилися про шлюб, який Іван порівняв із єднанням Сходу і Заходу України.

Вже наступного року, 4 травня, вони вінчалися в Павлівській церкві Колегії Галагана і невдовзі відбули до Львова.

Розпочалося бурхливе життя, сповнене водночас активної багатогранної роботи, громадської діяльності та постійних домашніх клопотів. Адже вже за рік народився первісток Андрій, а за ним ще трійко діточок. 

Діти Ольги й Івана Франків, «франчата»: Андрій, Тарас, Петро й Анна. 1902 р.

Майже 16 років сім’я жила на різних орендованих квартирах і тільки у 1901-1902 роках вдалося купити землю у тодішньому передмісті (Софіївці) та збудувати невеликий двоповерховий будинок, який, водночас, став їхнім щастям і прокляттям. Останнє було пов’язане з тим, що будівельники не зуміли правильно скласти печі, а тому взимку обігрівалася тільки одна кімната – вітальня. Але влітку дім потопав в зелені – довкола Іван Якович із синами посадив яблуні й груші (одна з них вціліла до нашого часу), кущі аґрусу, порічок і смородини. Поряд був чудовий парк Кілінського (нині Стрийський), а сусідами була родина Михайла Грушевського.

А ще були щорічні поїздки на природу в Карпати, до яких родина Франків призвичаїла чимало своїх знайомих. Одним з них був Михайло Коцюбинський, який під враженням від мандрівки написав знамениті «Тіні забутих предків». 

Родина Франків любила життя, вміла насолоджуватися кожною хвилиною, кожним її проявом. І головною рушійною силою в тому була пані Ольга. Хоча львівське жіноче товариство й закидало їй невміння вести сімейні справи та виховувати дітей, але всі, хто гостював у них, відзначали надзвичайну привітність господарів, згадували смачні страви і запах випічки, що ніколи не полишав дім, а діти виросли волелюбними і добре освіченими.

Ольга Франко. Львів, 1922 року

Проте одного ранку все різко змінилося. Сталося це 1908 року, коли у Франка раптово паралізувало обидві руки, а катастрофічний перелам стався за 5 років, коли помер старший син Андрій, який був ці роки найпершим помічником батька. Ольга, на жаль, не змогла пережити цих перемін і тяжко захворіла психічно. Надалі була лікарня, війна й російська окупація, смерть Франка (1916) і довгі роки фактичної самотності.