Загибель В’ячеслава Чорновола стала трагічною сторінкою сучасної української історії. Політик, дисидент, публіцист, політв’язень комуністичного режиму, правозахисник, народний депутат України, діяч руху опору проти зросійщення українського народу, людина, яка стала символом боротьби за незалежність України. Був одним із ініціаторів проголошення Декларації про державний суверенітет України та Акту проголошення незалежності України. Разом з іншими діячами започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників і дисидентів. 

В’ячеслав Чорновіл був засновником і головним редактором підпільного журналу «Український вісник». Також він був членом Української Гельсінської групи та одним з ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. Тричі ув’язнений за «антирадянську агітацію і пропаганду» (1967–1969, 1972–1979, 1980–1988). Написав правозахисні праці «Правосуддя чи рецидиви терору?» (1966), «Лихо з розуму» (1967), «66 запитань і зауважень інтернаціоналістові» (1969). 1990 року переміг на виборах до Верховної Ради УРСР та Львівської облради. Пізніше був головою облради та одним із кандидатів на перших виборах президента України (зайняв друге місце). Від часу створення Народного Руху України (НРУ) у вересні 1989 року був членом НРУ, з 1992 року – співголова, а з грудня 1992 року – голова НРУ. 

25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл загинув за нез’ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша. Автомобіль, у якому їхав Чорновіл, врізався у «КамАЗ» з причепом, який розвертався посеред шосе. За матеріалами комплексної комісійно-судової, транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз заявили, що Чорновіл був смертельно травмований у результаті ДТП. Підтверджень інших можливих варіантів загибелі не було.

Похорон Чорновола став однією з наймасовіших акцій часів незалежності. За різними даними, у процесії взяли участь 150–250 тисяч осіб. Прощання з покійним відбулося у Київському будинку вчителя, а відспівали його у Володимирському соборі. 

Від часу автокатастрофи існували різні версії щодо причини смерті політика. За неодноразовими заявами колишнього заступника генерального прокурора Миколи Голомші, В’ячеслав Чорновіл міг загинути не під час ДТП, а  був убитий ударами кастетів по голові. 22 березня 2011 року на додаткове розслідування до столичного главку міліції передали кримінальну справу, порушену за фактом загибелі колишнього лідера НРУ. В червні 2011 року прокуратура Києва підтвердила інформацію про ексгумацію тіла В’ячеслава Чорновола. 21 січня 2014 року Бориспільський міськрайонний суд закрив справу про загибель політика, визнавши аварію нещасним випадком. 

Стрічка та бантик з похорону В’ячеслава Чорновола. Березень 1999 року. Національний музей історії України

У колекції Національного музею історії України зберігаються траурна стрічка та бантик з похорону видатного політичного діяча. Крім цього, нині на виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди» можна побачити сорочку, в якій загинув В’ячеслав Чорновіл. Цю річ до музею передала дружина політика Атена Пашко. 

Сорочка В’ячеслава Чорновола, у якій він загинув 25 березня 1999 року. Експонується на виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди». Національний музей історії України