Цей діяч найбільше відомий тим, що у 1938–1939 роках був прем’єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 1939 року став президентом цієї держави. Також він був міністром здоров’я і соціальної опіки Карпатської України, депутатом Сойму Карпатської України. Крім цього, Августин Волошин – релігійний і культурний діяч, греко-католицький священник Мукачівської єпархії. Він обстоював окремішність української мови, створював наукові праці та підручники, разом із дружиною опікувався приватним сиротинцем.

Навчання

Августин Іванович Волошин народився 17 березня 1874 року в селі Келечині (тоді – територія Австро-Угорщини, нині – Закарпаття, Україна) в родині сільського священника.
З 1884 до 1892 року навчався в Ужгородській гімназії. Після цього вступив на теологічний факультет у Будапешті, де провчився лише рік через проблеми зі здоров’ям. 1893 року повернувся до Ужгорода, де закінчив теологічні студії. 1897 року був висвячений на священника і призначений на парохію в Цегольнянській церкві. 1900 року закінчив Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом викладача математики і фізики в середніх навчальних закладах. 

Августин Волошин

Життя громадське і домашнє
 

Подальша діяльність Августина Волошина була тісно пов’язана з вихованням молоді. З 1900 до 1917 року він працював професором, а з 1917 до жовтня 1938 року – директором учительської семінарії в Ужгороді.

З 1919 року Августин Волошин долучався до діяльності українських громадсько-політичних організацій Закарпаття. 17 грудня 1919-го увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію (1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси. 1933 року Папа Пій XII іменував отця Августина Волошина папським прелатом у самостійній Мукачівській греко-католицькій єпархії.
Активно виступав проти спроб місцевих москвофілів, передусім Товариства імені Духновича, поступово замінити місцеві діалекти російською мовою – через школи та книговидання. Розкритикував так званий «шкільний референдум» 1937 року, який дозволив викладати у карпатських школах граматику Євменія Сабова за москвофільськими стандартами. Заради боротьби проти москвофілів об’єднав зусилля з карпатськими комуністами, разом з ними зорганізував мітинг. 

Августин Волошин був одружений із донькою професора Ужгородської гімназії Іриною Петрик, родичкою Олександра Духновича – будителя русинів, культурного діяча, греко-католицького священника. У подружжя не було дітей, тому вони вирішили опікуватися приватним сиротинцем (дитячий будинок сімейного типу), де виховувалися 22 сироти. Діти жили у великому двоповерховому будинку, який для цих потреб купив отець Августин. Вони були забезпечені харчуванням і одягом, вчилися та розвивали свої творчі здібності. Існував домашній оркестр, танцювальна група і хор.

Захист української мови

Протягом 1899–1944 років Августин Волошин написав і видав понад 40 підручників і посібників. Упродовж 1903–1918 років редагував єдину в Угорщині українську газету «Наука». За часів Чехословацької республіки (1920–1938) це видання виходило під назвою «Свобода». Редагував релігійний журнал «Благовісник» (1922–1938). Ініціював заснування на Закарпатті товариства «Просвіта» (1919), «Учительської громади» (1929), Етнографічного товариства Підкарпатської Русі (1935), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщиною у березні 1939 року.

Августин Волошин відомий як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина – «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 року, вже під назвою «Методична граматика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витримало кілька перевидань.
 

Свою прихильність до народної мови Августин Волошин виявив ще в «Практичній граматиці малоруської (рутенської) мови», виданій угорською мовою в Ужгороді (1907). Там він фактично описав живу систему мовлення закарпатців, яку трохи «олітературив» традиційно-книжними елементами та етимологічним правописом. У вступі до цієї праці Волошин обстоює окремішність української мови.
 

У писаній живою мовою «Читанці для руської молодежи», що виходила кілька разів у 1920–1930-х, Августин Волошин уміщував твори як місцевих, так і загальноукраїнських письменників. Його брошура «О письменном языцѣ подкарпатских русинов» (1921[3]) відіграла помітну роль в історії української літературної мови Закарпаття і фактично була відповіддю москвофілу Ігорю Гусьнаю. Останній у брошурі «Языковый вопросъ въ Подкарпатской Руси» (1921) заперечував існування української мови взагалі і вважав, що літературною мовою на Закарпатті має бути російська. Волошин спростував ці вигадки, довів, що зближення літературної мови на Закарпатті із загальноукраїнською (це й сталося наприкінці 1930-х) є природним.
 

Президентство, еміграція, смерть
 

26 жовтня 1938 року празька влада заарештувала прем’єр-міністра автономного уряду Карпатської України Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд. Августин Волошин був призначений новим прем’єр-міністром, а 15 березня 1939 року став президентом цієї держави.

Під час окупації Карпатської України Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і оселився в Празі. Там присвятив себе науці та педагогіці. Працював в Українському вільному університеті (УВУ) професором педагогіки, деканом і ректором. 1945 року наполягав на тому, щоб УВУ продовжив існувати в Празі, проте університет все ж переїхав до Мюнхена. Після Августин Волошин очолював відділ УВУ в Празі.
 

У травні 1945 року Августина Волошина заарештували радянські спецслужби «СМЕРШ» й вивезли до СРСР. Помер 19 липня 1945 року у московській Бутирській в’язниці о 15:20, за офіційною версією – від паралічу серця.
 

Вшанування пам’яті
 

15 березня 2002 року президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Августину Волошину посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави.
2004 року в Ужгороді відкрили пам’ятник Августину Волошину, а 2006-го – у рідному Келечині.

15 березня 2021 року, до 82-ї річниці проголошення незалежності Карпатської України, в Києві, на Аскольдовій Могилі Блаженніший Святослав Шевчук освятив пам’ятник о. Августину Волошину.
 

В Ужгороді встановлено дві меморіальні дошки. Перша – на фасаді будівлі юридичного факультету Ужгородського національного університету. Там розташовувалася учительська семінарія, в якій Августин Волошин працював професором, а потім директором. Друга меморіальна дошка встановлена на будинку, де він жив і працював (вулиця Волошина, 36). У Мукачеві на початку вулиці Августина Волошина встановлено анотаційну дошку. У Хусті встановлено меморіальну дошку на честь діяча. 
 

Вулиці, названі на честь Августина Волошина, є у різних містах України: у Дніпрі, Львові, Хмельницькому, Ужгороді, Івано-Франківську, Мукачеві, Сваляві, Хусті, Ходорові, Тячеві, Стрию, Буштино, Великому Березному, Кольчино, Королево, Славському, Чинадійово, Шенборні, Павшино, Нове Давидково, Середнє Водяне, Великому Бичкові та інших. 2017 року вулицю Ярослава Галана у Києві перейменовано на вулицю Августина Волошина. 2019 року в рідному Келечині центральну вулицю було названо на честь Августина Волошина.
 

У колекції Національного музею історії України зберігається ювілейна монета «70 років проголошення Карпатської України» номіналом 2 гривні, випущена Національним банком України. Монету ввели в обіг 13 березня 2009 року. Вона присвячена подіям 1938–1939 років, в яких активну участь брав Августин Волошин. Йдеться про проголошення і збройний захист Карпатської України. Недовгий період існування Карпатської України став однією з найяскравіших сторінок багатовікової боротьби карпатських українців за відновлення української державності. Монета належить до серії «Відродження української державності».