Передача Кримської області РРФСР до складу УРСР відбулася на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954 року.

Як вважають авторитетні українські дослідники, ця передача виявилася вимушеною мірою через важку економічну ситуацію на півострові. Її викликали післявоєнна руїна та брак робочої сили після депортації кримських татар. Переселенці з російських регіонів не мали навичок господарювання в степових зонах Криму, економіка занепадала. Потрібно було щось змінювати, щоб покращити економічне становище на півострові. Між тим, господарські та економічні контакти і взаємозв’язки між Україною та Кримом завжди були масштабними і міцнішими, ніж між Кримом та материковою росією. 

Саме тому 1954 року Кримська область була передана Україні з таким формулюванням: «Враховуючи спільність економіки, територіальну близькість та тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР».

За час перебування у складі УРСР (1954–1991) у Кримській області побудували чимало важливих промислових і транспортних об’єктів, а також потужну туристичну інфраструктуру. Серед найважливіших побудованих об’єктів були: 

• Північнокримський канал (1932–1971), довжиною 402,6 км, з максимальною пропускною спроможністю 380 м³/сек і площею зрошування 380 тис. га;
• Сімферопольська ТЕЦ (1955–1960);
• тролейбусна лінія, що з’єднала Сімферополь, Алушту і Ялту (1959);
• десятки санаторіїв, лікарень і піонерських таборів на узбережжі, де щороку відпочивали і оздоровлювалися мільйони людей. 

Згодом навколо передачі Криму до України виникло немало історичних міфів. Один із них – це те, що видання указу часто називають особистою ініціативою тісно пов’язаного з Україною Першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Однак сучасні історики стверджують, що така теза не відповідає істині. Передача здійснювалася чітко за діючими тоді в СРСР правовими нормами. Могли вплинути і пишне відзначення 300-річчя «возз’єднання України та росії» 1654 року, і пануюча в СРСР ідеологія, яка передбачала «вічну дружбу та братерство» українського і російського народів. 

Крим завжди був дотаційним регіоном і вважався місцем для відпочинку, «всесоюзною здравницею». За приблизними оцінками 1980-х, щороку на півострові відпочивало від 6 до 10 млн. туристів. Щодо постачання продуктами і іншими життєво важливими матеріалами, Крим завжди сильно залежав від материкової України. У 1954–1991 роках у відбудову Криму та його розвиток Україна вклала чимало сил і фінансів. 

Після відновлення незалежності України 1991 року росія почала озвучувати чергові міфи про те, що і Крим, і Севастополь були передані до України нелегітимно. Неодноразово висловлювалися і територіальні претензії щодо повернення Криму до складу росії. 

Всупереч усім існуючим міжнародним домовленостям про непорушність кордонів у Європі, росія анексувала Крим навесні 2014 року. Однак міжнародна спільнота засудила ці дії росії, юридично Крим був, є і завжди залишатиметься складовою частиною незалежної України.