Пересопницьке Євангеліє: до 470-річчя з початку створення

Онлайн-виставки

Національний музей історії України, вул. Володимирська, 2

Національна святиня України

Починаючи з 1991 року під час церемонії інавгурації новообрані Президенти України присягають на вірність народові України. При цьому, поряд з Конституцією та Актом проголошення незалежності України, вони кладуть руку на Пересопницьке Євангеліє – визначну рукописну пам'ятку староукраїнської мови та мистецтва XVI століття.

Пересопницьке Євангеліє під час церемоній інавгурації Президентів України Леоніда Кравчука 5 грудня 1991 р. і Віктора Ющенка 23 січня 2005 р. Національний музей історії України.

Далеко не кожна давня рукописна книга може похвалитися точними датами створення. Пересопницьке Євангеліє ці відомості дбайливо зберегло. Над ним почали працювати 15 серпня 1556 у монастирі Святої Трійці у волинському селі Двірець (нині – у Ізяславській міській територіальній громаді Шепетівського р-ну Хмельницької обл.), про що було зроблено відповідний запис на другому аркуші рукопису. Замовницею Євангелія стала княгиня Анастасія Заславська, резиденцією якої було місто Ізяслав і яка була ктиторкою Свято-Троїцького Дворецького монастиря. Переклад тексту Євангелія з церковнослов'янської мови болгарської редакції на староукраїнську писемну мову виконав настоятель вказаного монастиря Григорій, а записав його Михайло Василевич.

Після призначення Григорія архімандритом монастиря Різдва Пресвятої Богородиці у селі Пересопниці (нині – Рівненського р-ну Рівненської обл.) робота над створенням Євангелія відбувалась вже у Пересопницькому монастирі. Слід зазначити, що опікунами монастиря у Пересопниці були зять Анастасії Заславської князь Іван Чорторийський та її дочка Євдокія, резиденцією яких було місто Клевань.

Пересопницьке Євангеліє (1020 років Хрещенню Русі). Факсимільне видання. Київ: Адеф-Україна, 2008. 483 стор.

29 серпня 1561 року тест Євангелія був дописаний, про що також повідомляє запис наприкінці манускрипту. У післямові до Євангелія було зазначено, що книгу чотирьох євангелістів, перекладену з болгарської мови на руську, було створено за сприяння княгині Анастасії (у чернецтві – Параскевії) Юріївни Заславської (уродженої – Гольшанської), дружини князя Кузьми Івановича Заславського.

Після того, як цей монастир у 1630 році став Клеванським єзуїтським колегіумом, Пересопницьке Євангеліє перевезли до іншого православного монастиря, можливо – Почаївського Успенського.

На різних сторінках Євангелія є різночасові записи, виконані кількома мовами, що є свідченням тривалого використання цієї книги під час церковних служб. З оригінального рукопису були зроблені дві копії, а її оклад змінювали щонайменше тричі.

Ймовірно, що первісна оправа книги була прикрашена накладними металевими пластинами із зображеннями чотирьох євангелістів, проте вони не зберіглися. Нині рукопис оправлено в дубові дошки, обтягнуті зеленим витертим оксамитом. DSC_3702 DSC_3703 DSC_3704 DSC_3707 DSC_3708

Аудіо

На 2–7 сторінках Євангелія міститься дарчий напис про передачу Євангелія єпископу Переяславському Захарію Корниловичу від гетьмана Івана Мазепи 17 квітня 1701 року. Відтоді Пересопницьке Євангеліє зберігалось у переяславському Вознесенському кафедральному соборі, збудованому коштом Івана Мазепи. З 1799 року книга перебувала в бібліотеці Переяславської духовної семінарії, а після переведення у 1862 році семінарії до Полтави – у Полтавській духовній семінарії та Полтавському єпархіальному давньосховищі. У 1915 році Пересопницьке Євангеліє передали до музею Полтавського губернського земства, з якого пізніше постав Полтавський історико-краєзнавчий музей.

У 1941 році пам'ятку евакуювали до столиці Башкирії – Уфи.

У 1948 році Пересопницьке Євангеліє передали до Бібліотеки Академії наук Української РСР.

Нині цей манускрипт зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського.

Вага Євангелія становить 9,3 кг, воно складається з 482 аркушів (964 сторінок) та написане на аркушах пергамену розміром 380×240 мм темно-коричневим чорнилом, кіновар’ю та суриком з мінеральних і рослинних пігментів.

Текст написано уставом і півуставом з елементами скоропису трьома почерками. Отже, у Пересопницькому монастирі разом з Михайлом Василевичем та архімандритом Григорієм працював ще один, невідомий на ім’я, каліграф. Зміст Пересопницького Євангелія традиційний: це чотири канонічні Євангелія, кожному з яких передують покажчик глав та передмова. Окрасою книги є майстерно виконані різнокольорові мініатюри євангелістів на золотому тлі у рамці з рослинним орнаментом на початку кожної з чотирьох книг Євангелія, а також багатобарвні орнаментовані заставки в інших місцях рукопису. Пам’ятка є взірцем ренесансного стилю в українському образотворчому мистецтві XVI століття.

На виставці представлене факсимільне видання Пересопницького Євангелія 2008 року.

На виставці представлене факсимільне видання Пересопницького Євангелія 2008 року. Цей проект тривалістю в 11 років став можливим завдяки співпраці держави з Національною академією наук України та меценатами. Це видання (усього 1000 примірників) було приурочене до святкування 1020-річчя Хрещення Київської Русі. Розмір і вага факсимільного видання збігаються з даними оригіналу. Палітурка є реконструкцією первісного книжкового окладу другої половини XVI століття.

У 2011 році, з нагоди 450-ї річниці завершення роботи над Пересопницьким Євангелієм, за підтримки української держави та місцевої влади у селі Пересопниця на Рівненщині було відкрито сучасний культурно-археологічний комплекс «Пересопниця». Однією із головних перлин цього закладу є експозиція, присвячена Пересопницькому Євангелію.

Скарби мови та писемності

Пересопницьке Євангеліє, що в роки незалежності України набуло політико-символічної ваги, є унікальним зразком повного перекладу четвероєвангелія на староукраїнську книжну мову і служить мостом між середньовічним і ранньомодерним періодами української писемної культури. Народно-розмовні риси цього перекладу ведуть нас у майбутнє – до нової й сучасної української мови. Водночас виразна спадщина церковнослов’янського оригіналу відкриває дорогу в минуле, коли давня українська писемна мова поступово формувалася, органічно вплітаючи розмовні риси в тканину літературної церковнослов’янської мови і дедалі більше витісняючи її.

Пересопницьке Євангеліє не виникло на порожньому місці і мало за собою попередні століття історії української книжності. Рукописна спадщина, що дійшла з тих часів, сьогодні стає доступною українському суспільству. На нашій виставці маємо приємність представити три славетні середньовічні рукописи, факсимільно опубліковані нещодавно українським видавництвом «Горобець».

Турівське Євангеліє. 11 ст. Бібліотека Академії наук Литви (Вільнюс, Литва).

Турівське Євангеліє 11 ст., яке нині перебуває у бібліотеці Академії наук Литви, збереглося лише у вигляді 10 аркушів.

Але їхній аналіз дозволяє зробити висновок про давньоукраїнське (можливо, київське) походження артефакту.

Прийнята назва – Турівське Євангеліє – пов’язана з пізнім періодом історії рукопису, адже до початку 16 ст. він опинився у місті Турів (суч. південна Білорусь).

Цікавий факт! На початку 16 ст. книга зберігалася у місті Турів, яким тоді володів український князь Костянтин Іванович Острозький – переможець московитів у битві під Оршею 1514 р. Рукопис був випадково знайдений у Турові у коробці для вугілля в 1865 р.

Реймське Євангеліє. 11/14 ст. Бібліотека міста Реймс (Франція).

Реймське Євангеліє, уславлене своїм зв’язком із коронаціями французьких королів, є складним рукописом із двох механічно з’єднаних наприкінці 14 ст. частин, які написані двома слов’янськими абетками: кирилицею і глаголицею.

У середині 16 століття Євангеліє переїхало до Франції, до міста Реймса, де воно зберігається і зараз.

Кирилична частина книги (17 аркушів) найвірогідніше має руське походження і датується 11 – 12 ст.

Цікавий факт! Кириличну частину книги купив в Угорщині імператор Священної Римської імперії Карл IV Люксембург. Він подарував її Емауському монастирю у Празі, який заснував у 1347 р. для відродження богослужіння старослов’янською мовою. Коли Євангеліє потрапило до Реймса у середині 16 ст., французи вважали, що воно написане «індійськими літерами».

Служебник Теодоровича. 14 ст. Публічна бібліотека Нью-Йорка (США).

Служебник Теодоровича, відомий також як «Молитовник князя Володимира». зберігається у Нью-Йорку, куди його вивіз 1924 р. архієпископ УАПЦ Іван Теодорович.

. Це урочисто оформлений рукопис 14 ст., написаний майже досконалою церковнослов’янською мовою. Майстерний писар, що його виконав, ймовірно, мав українське походження.

Цікавий факт! На початку 19 ст. рукопис потрапив до рук одіозного російського колекціонра Олександра Сулакадзева, відомого творця фальсифікатів на давньослов’янську і давньоруську тематику, який, ймовірно, має стосунок й до «Велесової книги». Сулакадзев вигадав для книги фіктивну історію і оголосив її «Молитовником князя Володимира», укладеним 999 р.

Імітуючи давній почерк, він зробив численні написи на полях червоним чорнилом, в яких згадував самого Володимира, його дітей та вигаданих священників. Втім, пізніше науковці змогли викрити цю містифікацію і відновили реальну історію пам’ятки.

Усі три шедеври середньовічної книжності свого часу прославилися за межами нашої землі, але сьогодні завдяки зусиллям науковців і меценатів вони повертають собі українську прописку і займають заслужене місце в історії української мовної й літературної традиції.

Йоанна Ґетка, Віктор Мойсієнко. Спочатку було Слово… Від мовного узусу до літературної норми (Нарис генези української літературної мови) (Warszawa: Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2024).

Оцінити роль цих та інших рукописних пам’яток ми можемо значно краще завдяки недавньому дослідженню – книжці «Спочатку було Слово…» авторства українського мовознавця Віктора Мойсієнка та його польської колеги Йоанни Ґетки.

Багато з тих рукописів, що були хибно атрибутовані, вчені фактично повертають до української культурної традиції, розкриваючи неперервність розвитку української писемної мови від 11 ст.

Цікавий факт! Книга двомовна, а обидві обкладинки – лицьові. З одного боку ви читаєте дослідження українською мовою. Поверніть книгу на 180 градусів і відкрийте з іншого боку – перед вами буде той самий текст, але вже польською мовою. Сторінки обох мовних версій надруковані у протилежних вертикальних напрямках.

Вони рухаються назустріч одна одній і «зустрічаються» точно в центрі видання. Такий формат символізує спільну роботу українського та польського науковців і дозволяє читачам обох культур прочитати книгу у максимально зручному для себе варіанті.

За представлені на цій виставці публікації музей щиро дякує нашим друзям і партнерам: видавництву «Горобець» і доктору філологічних наук Віктору Мойсієнку. Ми мали приємність проводити спільні заходи в приміщенні НМІУ, зокрема публічну лекцію Віктора Мойсієнка «“Слово як зброя”: розвінчування російських міфів про давню писемність» 13 березня 2026 р. і презентацію Турівського Євангелія 16 травня 2026 р. за участі керівників видавництва «Горобець» та українських науковців. Впевнені, попереду нас очікує довга і плідна співпраця.

Дивіться записи наших заходів на YouTube

Лекція "Слово як зброя": розвінчування російських міфів про давню писемність
Презентація факсимільного видання Турівського Євангелія 11 ст.