10:00 - 18:00
(044) 278 48 64 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Ц Цього дня

Previous Next

Отримання Києвом магдебурзького права

У різноманітних історичних календарях та в публіцистиці досить часто зазначають 27 лютого 1494 року як час отримання Києвом магдебурзького права. Цим днем зазвичай датують привілей великого литовського князя Олександра (1492–1506) містянам Києва. Однак ця традиція є результатом непорозуміння, адже документ (в оригіналі чи копії) згаданого правителя із саме цією датою не зберігся.

У зв’язку із відсутністю оригінального привілею, історики віддавна дебатують щодо часу отримання Києвом магдебурзького права. У ХІХ ст. серед версій називалися епоха правління великого литовського князя Вітовта (перша чверть XV ст.), середина XV ст., або ж і останнє його десятиліття. Сучасні українські дослідники обґрунтовано визначають цей час 1494–1499 роками. Припущення істориків засновані на аналізі двох відомих документів, виданих киянам часу правління великого литовського князя Олександра – привілею від 26 травня 1494 р. та великокнязівського листа, виданого киянам 14 травня 1499 року. Тексти обох документів збереглися у складі книг Литовської метрики – копіарію розпоряджень правителів Великого князівства Литовського, який канцеляристи вели від середини XV до кінця XVІІІ ст. (зберігаються у Російському державному архіві давніх актів у Москві). У привілеї 1494 року означено компетенцію війта як очільника громади, що відповідає за лад у місті, а у великокняжому листі 1499 року прописано всі права міської громади. Зауважимо, жоден із них не датується 27-м лютого. З огляду на це, традиції самоврядування міської громади Києва доречно відзначати в межах Дня міста (остання неділя травня).

Можна констатувати факт поступового отримання містянами Києва магдебурзького права 527 років тому. Самим правом передбачалася свобода городян у створенні власних органів управління та судочинства, проведенні ярмарків, шинкування та заняття ремеслами (обсяг наданих прав у різних містах відрізнявся). Всіма справами у місті відав магістрат – виборний орган правління, що складався з двох колегій – лави на чолі з війтом, що здійснювала суд, та ради на чолі з бурмистром, до компетенції якої належав збір податків та питання благоустрою.

Основною особливістю самоврядування «по-київськи» стало посилення владних позицій війта. Він фактично контролював обидві колегії київського магістрату – раду і лаву, зосередивши у своїх руках судову і адміністративну владу. Тобто той, хто контролював суд, фактично розпоряджався всіма справами у місті. Це стало однією з корупційних схем, на які часто нарікали протягом XVIII ст. І саме корупція стала офіційним приводом для імперської влади розпустити магістрат у 1834 році.

Головний історичний музей України зберігає чимало артефактів, що пов’язані з київським самоврядуванням. Вашій увазі пропонуються світлини окремих із них – літографія з альбому В. Тімма «Русский художественный листок» (1850) із зображенням пам’ятника магдебурзькому праву, кокосова чаша 1723 року бурмистра Олексія Барсікова з відповідним написом, книга записів шевського цеху XVIII ст., а також предмети з будівлі київської ратуші на Подолі – флюгер Сирена та мідна скульптура грецької богині правосуддя «Феміди» 1777 року. Остання примітна тим, що, на відміну від античних прототипів, очі київської Феміди широко розкриті, а її незмінна пов’язка піднята на лоб. Ця загадка символу «київського правосуддя» і досі є предметом мистецьких дискусій.

   

   

Підготував Ярослав Затилюк – старший науковий співробітник відділу пізньосередньовічної, ранньомодерної та нової історії України Національного музею історії України

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Новини

Анонси

Експонат Тижня

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)