10:00 - 18:00
(044) 278 48 64 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

П Про нас

Історія музею

   

Музей розпочав свою діяльність археологічною виставкою у 1899 році як Музей старожитностей та мистецтв у недобудованому приміщенні по вул. Олександрівській (вул. Грушевського, 6). Будівлю для музею спроектував видатний київський архітектор Владислав Городецький, а кошти на її спорудження зібрали кияни.

Найпершим у музеї був сформований археологічний відділ, який очолив знаний український археолог Вікентій Хвойка.

Надзвичайно важливу роль у формуванні колекції музею відіграв його перший директор Микола Біляшівський, призначений на посаду у 1902 р.

У 1904 році музей освятили і урочисто відкрили під новою назвою - Київський художньо-промисловий і науковий музей ім. государя імператора Миколи Олександровича.

Музей підтримували відомі меценати, зокрема родини Терещенків та Ханенків. Вони фінансували археологічні експедиції, сприяли формуванню історичних та етнографічних колекцій. Щорічно заклад отримував пожертви – предмети прикладного мистецтва, нумізматичні колекції.

У 1909 р. археологічний відділ музею нараховував 15 тис. одиниць, етнографічний – близько 13 тисяч, історичний – понад 600, художньо-промисловий – близько 400, бібліотека – понад 1,7 тисяч.

Значно поповнилися музейні колекції завдяки діяльності завідувача історичного та етнографічного відділів Данила Щербаківського. У 1910-14 рр. він організував експедиції майже до всіх українських губерній Російської Імперії.

У 1912 р. започатковано відділ «Старий Київ». З ініціативи Миколи Біляшівського створено комісію та затверджено програму розвитку відділу. Київські часописи закликають громадян передавати до музею цінні предмети. Міська управа передає музею печатки та корогви київських ремісничих цехів. Музейна колекція збагачується барельєфом Архистратига Михаїла та статуєю Феміди з київської ратуші.

З початком Першої світової війни музей продовжував роботу – приймав відвідувачів, комплектував фондові колекції. У його структурі функціонували археологічний, художньо-промисловий, художній, нумізматичний, історичний, етнографічний відділи, відділ «Старий Київ» та бібліотека.

Ідеологічно-просвітницька роль установи значно зросла в часи українських національно-визвольних змагань. Навесні 1917 р. Микола Біляшівський розробив проект Національного українського музею, що мав сформуватися на базі Київського художньо-промислового і наукового музею. Це питання неодноразово розглядалося у період правління Центральної Ради, гетьмана Павла Скоропадського та Директорії. Попри принципове схвалення цієї ідеї, через складну військово-політичну обстановку її так і не було реалізовано.

Після захоплення України більшовиками розпочався процес націоналізації культурних цінностей. Микола Біляшівський та Данило Щербаківський врятували величезну кількість цінних пам’яток, що надійшли до музейних фондів із приватних колекцій, церков, монастирів і розграбованих маєтків.

23 червня 1919 р. Раднарком УСРР спеціальним декретом оголосив Київський художньо-промисловий і науковий музей власністю держави й перейменував його у Перший державний музей. Музейні фонди поповнювалися переважно завдяки націоналізації приватних колекцій.

Наприкінці 1923 р.  Миколу Біляшівського усунули з посади, а 21 квітня 1926 р. науковець, який перетворив музей з міського на загальнонаціональний, помер. Директором музею став колишній чекіст Андрій Вінницький, який розпочав свою діяльність з наміру звільнити музей від усього «зайвого». Через нестерпну атмосферу в музеї у червні 1927 р. наклав на себе руки Данило Щербаківський.

У 1934 р. Всеукраїнський історичний музей виселили з рідної будівлі, залишивши лише експонати художнього та частково художньо-промислового відділів. 1936 р. на їхній основі було створено Державний український музей (з 1939 р. – Київський державний музей українського мистецтва). Решту музейних експонатів перевезли до Музейного містечка в Лаврі й розмістили у непристосованих для цього монастирських приміщеннях.

Після початку німецько-радянської війни, найбільш цінні і унікальні експонати евакуювали до м. Уфи (Башкортостан). До Києва вони повернулися у 1947 р. Археологічні та етнографічні колекції, що залишились у Києві, були переміщені до  Педагогічного музею (нині міський Будинок вчителя). Інші музейні колекції були передані до Українського музею на вул. Олександрівській. У 1942 р. археологічний музей очолив німецький археолог Пауль Ґрімм, його заступником був відомий український археолог Петро Курінний. У 1942-1943 рр. музей називався «Крайовий музей до- і ранньої історії». Значна частина цінних музейних експонатів була вивезена до Німеччини у 1941 та 1943 рр.  

Після вступу до Києва радянських військ музей відновив свою роботу в листопаді 1943 р. Музей знаходився у приміщенні Будинку вчителя, окремі колекції зберігалися в інших місцях Києва.

В травні 1944 р. музей розмістили в приміщенні, де він знаходиться і дотепер – на вул. Володимирській, 2 в приміщенні колишньої художньої школи.

У післявоєнні роки перед співробітниками музею стояло нелегке завдання з систематизації реевакуйованих матеріалів. Музей було відкрито для відвідувачів лише у 1948 р.

Внаслідок війни музейна колекція зазнала серйозних змін – значна кількість унікальних пам’яток була втрачена. Згодом відбулося поповнення колекції за рахунок інших музеїв – Львівського історичного музею, Львівського музею українського мистецтва, Одеського археологічного музею, Музею українського мистецтва, Софії Київської, Києво-Печерської Лаври, Чернігівського історичного музею.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 22 листопада 1963 р. при музеї було створено спецвідділ «Золота комора», який від 1965 р. функціонує як філія музею – Музей історичних коштовностей України.

Фонди історичного музею стали основою для створення інших його філій – музею «Визволення Києва від фашистських загарбників» (нині Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.»); музею «Косий капонір» (нині музей «Київська фортеця»). На базі фондів музею (25 тис. експонатів) було створено Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні).

За доби «брєжнєвського застою» співробітники музею зосереджувалися на комплектуванні матеріалів, пов’язаних із т. зв. досягненнями радянської держави. Це були трудові рапорти колективів, соціалістичні зобов’язання, комплекси радянських героїв, вимпели, прапори, документи партійних з’їздів тощо. Музей був покликаний пропагувати досягнення соціалізму, розкриваючи керівну і спрямовуючу роль КПРС.

Після відновлення державної незалежності України й згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 1991 р. на базі Державного історичного музею УРСР було створено Національний музей історії України.

Назви музею часто змінювалися:

1899–1904 рр. — Музей старожитностей та мистецтв.

1904–1917 рр. — Київський художньо-промисловий і науковий музей ім. государя імператора Миколи Олександровича.

1917–1919 рр. — Київський художньо-промисловий і науковий музей (Національний український музей).

1919–1924 рр. — Перший державний музей.

1924–1935 рр. — Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка.

1935–1941 рр. — Центральний історичний музей.

1942–­­1943 рр. — Крайовий музей до- і ранньої історії.

З листопада 1943 р. — Державний Центральний історичний музей.

1944-1945 рр. — Державний Республіканський історичний музей.

1946-1950 рр. — Державний історичний музей.

1951–1965 рр. — Київський державний історичний музей.

1965–1991 рр. — Державний історичний музей Української РСР.

З жовтня 1991 року – Національний музей історії України

Сьогодні за кількістю і значенням колекцій Національний музей історії України є одним із провідних музеїв України. Його фондові зібрання нараховують понад 800 000 експонатів. Це світового значення археологічні та нумізматичні колекції, етнографічні зібрання, колекції зброї, пам’яток декоративно-ужиткового мистецтва, рукописів, стародруків, творів живопису та графіки, реліквії українського національно-визвольного руху ХХ ст. Вони відображають історію України від найдавніших часів до сьогодення.

Філією закладу є Музей історичних коштовностей України, де зібрані унікальні матеріали з дорогоцінних металів і коштовного каменю. Особливу цінність мають шедеври із зібрання скіфського часу, вироби давньоруських майстрів, твори українських ювелірів ХІV – ХХ ст. Відома в Україні та за її межами колекція єврейського культового срібла ХVІІІ – поч. ХХ століття.


СВІТЛИНИ З МИНУЛОГО


Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Новини

Анонси

Експонат Тижня