10:00 - 18:00
(044) 278 48 64 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Ф Фонди національного музею історії україни

У Національному музеї історії України міститься найбільша в нашій державі колекція історичних та культурних пам’яток. Фонди музею нараховують понад 700 тис. експонатів від доби раннього палеоліту до сьогодення, серед них – справжні національні реліквії.

Станом на 1 січня 2020 р. основний фонд НМІУ складає 628 243, а науково-допоміжний – 174 539 одиниць зберігання.

Історія формування музейних фондів

Колекція НМІУ формувалася понад 110 років. На межі ХІХ та ХХ ст. до організації музею в Києві долучилося чимало визначних діячів української науки та культури – Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький, Володимир Вернадський, Микола Біляшівський, Данило й Вадим Щербаківські, Василь Кричевський та ін.

Фундатори музею віддавали перевагу археології. На Першій археологічній виставці, що проходила 1897 р. у приміщенні Київського товариства старожитностей та мистецтв і яка вважається безпосередньою попередницею музею, було представлено матеріали Імператорської археологічної комісії (Санкт-Петербург) та експонати, надані приватними особами, здебільшого киянами. Продемонстровані на виставці археологічні пам’ятки стали основою колекції майбутнього музею. Свої зібрання подарували родини Ханенків та Терещенків, В. Хвойка, В. Антонович, Й. Хойновський, Ф. Кундеревич, В. Тарновський, В. Гезе та ін.

Музей розпочав свою діяльність як Музей старожитностей і мистецтв у серпні 1899 р. відкриттям археологічної виставки в недобудованому приміщенні по вул. Олександрівській (нині – вул. Грушевського, 6). Поповнення музейної колекції здійснювалося переважно коштом родин Терещенків та Ханенків. Вони зробили значний внесок і у формування етнографічних колекцій музею.

Спершу було створено археологічний відділ, який очолив відомий український археолог В. Хвойка. Саме він передав до музею 20 тис. експонатів. Понад 1 500 експонатів із дорогоцінних металів надав відомий київський колекціонер і меценат Б. Ханенко.

Надзвичайно важливу роль у формуванні колекції музею відіграв його перший директор М. Біляшівський, призначений на посаду в 1902 р. Він передав на збереження новоствореної інституції 14 кипарисових та металевих хрестів XVIII–XIX ст., декілька унікальних ікон, 20 дукачів та інші експонати.

З нагоди освячення та відкриття установи під новою назвою Київський художньо-промисловий і науковий музей імені государя імператора Миколи Олександровича 30 грудня 1904 р. фонди отримали 6 тис. археологічних пам’яток та близько 12 тис. інших предметів. Від родини Терещенків надійшли 900 археологічних предметів слов’янських старожитностей, від С. Могилевцева – 800 предметів археології, від професора І. Лінниченка – 115 знахідок скіфського часу з його розкопок на Полтавщині. Також вдова колишнього члена Київського товариства старожитностей та мистецтв М. Суріна передала колекцію зі 1 291 орденів та медалей.

Завдяки подвижницькій діяльності М. Біляшівського, якому вдавалося залучати кошти організацій і приватних осіб для закупівлі експонатів та проведення експедицій, фонди музею постійно поповнювались. Тут експонувалися і приватні зібрання. Значна частина експонатів таких виставок залишалася у фондах музею.

Для створення в музеї відділу українського мистецтва та наповнення етнографічного відділу М. Біляшівський запропонував провести Першу Південно-російську кустарну виставку. Вона відкрилася в лютому 1906 р. і стала справжнім святом української народної культури. На ній експонувалося 5 тис. кустарних виробів і 6 тис. творів народного мистецтва, переважна більшість з яких надійшла до музейного етнографічного відділу.

У 1909 р. археологічний відділ музею нараховував 15 тис. од. зб., етнографічний – бл. 13 тис., історичний – понад 600, художньо-промисловий – бл. 400, бібліотека – понад 1,7 тис. од. зб.

Значно поповнилися музейні колекції завдяки діяльності завідувача історичного та етнографічного відділів Д. Щербаківського. У 1910–1914 рр. він організував експедиції майже до всіх українських губерній Російської імперії.

У 1912 р. зʼявився відділ «Старий Київ». З ініціативи М. Біляшівського була створена комісія та затверджена програма розвитку відділу. Київські часописи закликали громадян передавати до музею цінні предмети. Міська управа передала печатки та корогви київських ремісничих цехів. Музейна колекція збагатилася барельєфом Архистратига Михаїла та статуєю Феміди з київської ратуші.

У 1914 р. фонди музею налічували 50 тис. експонатів.

З початком Першої світової війни музей продовжував роботу – приймав відвідувачів, комплектував фондові колекції. У його структурі функціонували археологічний, художньо-промисловий, художній,  нумізматичний, історичний, етнографічний відділи, відділ «Старий Київ» та бібліотека.

У серпні 1915 р. бл. 6 500 найцінніших експонатів було евакуйовано до Москви, до Імператорського Російського історичного музею.

Частину співробітників музею мобілізували до російського війська. М. Біляшівський та Д. Щербаківський несли військову службу в Західній Україні. Там вони продовжували займатися музейною справою і поповнювали фонди експонатами із західноукраїнського регіону.

Ідеологічно-просвітницька роль установи значно зросла в часи українських національно-визвольних змагань і відродження української державності. Навесні 1917 р. М. Біляшівський розробив проект Національного українського музею, що мав сформуватися на базі Київського художньо-промислового і наукового музею. Це питання неодноразово розглядалося в період правління Центральної Ради, гетьмана П. Скоропадського та Директорії. Попри загальне схвалення цієї ідеї, через складну військово-політичну ситуацію її так і не було реалізовано.

Після захоплення України більшовиками розпочався процес націоналізації культурних цінностей. М. Біляшівському та Д. Щербаківському вдалося врятувати величезну кількість цінних пам’яток, що надійшли до музейних фондів із приватних колекцій, церков, монастирів і розграбованих маєтків. Вони збирали предмети музейного значення в різних районах Києва, відбирали для бібліотеки музею книжки із націоналізованих бібліотек і книжкових крамниць. Задля поповнення фондів брали участь у комісіях із вилучення церковних цінностей.

23 червня 1919 р. Раднарком УСРР спеціальним декретом оголосив Київський художньо-промисловий і науковий музей власністю держави й переіменував його в Перший державний музей. Музейні фонди поповнювалися переважно завдяки націоналізації приватних колекцій.

Наприкінці 1923 р. М. Біляшівського усунули з посади, а 21 квітня 1926 р. науковець, який перетворив музей з міського на загальнонаціональний, помер. Директором замість нього став колишній чекіст А. Вінницький, який розпочав свою діяльність з наміру звільнити установу від усього «зайвого». Через нестерпну атмосферу в музеї у червні 1927 р. наклав на себе руки Д. Щербаківський.

16 серпня 1924 р. Перший державний музей перейменували на Всеукраїнський історичний музей ім. Т. Шевченка. Хоча з фондів і було вилучено чимало предметів із золота, завдяки політиці націоналізації приватних колекцій музейна збірка кількісно зросла, в ній налічувалось вже понад 100 тис. експонатів.

Після призначення наприкінці 1927 р. директором Р. Заклинського розорення музею не припинилося – дбайливо зібрані Д. Щербаківським золотарські вироби продовжували вивозити за межі України для переплавки за програмою соціалістичної індустріалізації, провідних музейників звинувачували в українському націоналізмі, а багато унікальних пам’яток було знищено як ідеологічно шкідливі.

У 1929 р. з ініціативи Всеукраїнського археологічного комітету було створено окремий археологічний музей, який розмістився у двоповерховому корпусі Всеукраїнського музейного містечка, розташованого на тертиторії колишнього Києво-Печерського монастиря. Туди передали археологічне зібрання Всеукраїнського історичного музею.

У 1934 р. музей виселили з рідної будівлі, залишивши лише експонати художнього та частково художньо-промислового відділів. 1936 р. на їхній основі було створено Державний український музей (з 1939 р. – Київський державний музей українського мистецтва). Решту музейних експонатів перевезли до Музейного містечка в Лаврі й розмістили в непристосованих для цього монастирських приміщеннях.

У травні 1935 р. Всеукраїнський історичний музей було перетворено на Центральний історичний музей, що мав відкритися в липні 1936 р. У результаті болісного процесу розподілу музейних колекцій музей втратив найкращі зразки малярства та найцінніші екземпляри декоративно-ужиткового мистецтва.

Стан обліку музейних фондів був незадовільним. Як свідчить акт, складений на підставі перевірки музею, яку в лютому 1938 р. провели депутати Київської міськради народний артист УРСР Гнат Юра та М. Бірмбаум, із 500 тис. експонатів було інвентаризовано лише 25 тис.

На початку 1936 р. відбулося об’єднання нумізматичних колекцій Мінц-кабінету Київського державного університету, колишньої Київської Духовної академії та Центрального історичного музею. Бібліотеку історичного музею (20 тис. прим.) натомість передали Музею народного мистецтва. У червні 1936 р. бл. 150 тис. предметів археологічної колекції повернули музею. Водночас її поповнили зібраннями Археологічного музею Київського університету, Археологічного музею Вищих жіночих курсів у Києві та Церковно-археологічного музею Київської Духовної академії. З останнього також передали ікони, предмети церковної старовини, живопис та нумізматику. Музей частково поповнили й зібранням Кабінету антропології та етнології ім. Хв. Вовка, зокрема комплексом Мізинської палеолітичної стоянки та унікальною етнографічною колекцією. За наказом наркома освіти УСРР В. Затонського з Музею України було передано експонати зібрання П. Потоцького. Восени 1940 р. до музею надійшли матеріали Київського музею революції.

У 1941 р. для відвідувачів відкрилась низка тематичних експозицій. Однак розвитку музею завадила німецько-радянська війна. З її початком інституцію почали готувати до евакуації. Найцінніші експонати відправили до столиці Башкирської АСРР м. Уфи (нині – Республіка Башкортостан), їх прийняв на зберігання місцевий художній музей. До Києва вони повернулись у 1947 р.

Евакуювати вдалося далеко не всі експонати. Після вступу до Києва німецьких військ значну частину цінних предметів було вивезено до Німеччини – майже весь відділ зброї (бл. 4 тис. предметів) включно із шаблею Стефана Баторія та козацькою зброєю. Було розграбовано відділ історії України XV–XIX ст.

Археологічні колекції, що залишались у Лаврі, були перевезені до Педагогічного музею (нині Будинок учителя) і частково виставлялись для огляду. Інші колекції повернули до колишнього приміщення музею на вул. Олександрівській. Транспортуванням експонатів з Лаври займався керівник музею В. Маєвський. У 1942 р. установу очолив німецький археолог П. Грімм, його заступником був відомий український археолог П. Курінний. У 1942–1943 рр. музей називався Крайовим музеєм до- і ранньої історії.

Під час відступу німецьких військ у 1943 р. музей зазнав нових втрат – до Німеччини вивезли значну кількість археологічних колекцій (матеріали з розкопок у с. Мізин на Чернігівщині, Кирилівської стоянки в Києві, трипільської культури з Коломийщини та Халеп’я та ін.). Відділ Скіфії позбувся унікальних бронзових фігурок тварин, кераміки з Ольвії; була втрчена і частина унікальних експонатів часів Київської Русі.

Після закінчення війни експонати, що опинилися в американській окупаційній зоні, частково повернулися до Києва. Повернення музейних предметів ускладнювала відсутність інвентарних книг, втрачених у воєнні роки, і низький відсоток інвентаризації експонатів.

Після вступу до Києва радянських військ Центральний історичний музей поновив свою роботу 10 листопада 1943 р. Його новим директором став І. Бондар. Музей знаходився у приміщенні Будинку учителя, окремі колекції зберігалися в інших місцях Києва.

25 березня 1944 р. директором призначили Г. Миколаєнко, а 30 травня 1944 р. музей перевели в його нинішнє приміщення на Старокиївській горі.

Вже з весни 1944 р. співробітники музею виїжджали до району дій 1-го Українського фронту для збору матеріалів з історії війни. Крім них, у експедиціях брали участь художники, скульптори та журналісти. Також організовувались експедиції для збору матеріалів про повоєнну відбудову в різні регіони України

У післявоєнні роки перед музейними співробітниками постало нелегке завдання систематизації реевакуйованих матеріалів. Музей було відкрито для відвідувачів у 1948 р.

Внаслідок війни значна кількість унікальних пам’яток з музейної колекції була втрачена. Згодом відбулося поповнення фондів за рахунок інших музеїв – Львівського історичного музею, Львівського музею українського мистецтва, Одеського археологічного музею, Музею українського мистецтва, Софії Київської, Києво-Печерської Лаври, Чернігівського історичного музею.

У листопаді 1950 р. музей отримав нову назву – Київський державний історичний музей.

У 1955 р. музейні фонди нараховували 450 тис. експонатів.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 22 листопада 1963 р. при музеї було створено спецвідділ «Золота комора», який від 1965 р. функціонує як філія – Музей історичних коштовностей України. До його фондів передали значну кількість пам’яток із вмістом дорогоцінних металів, велику частину археологічних колекцій, предметів декоративно-ужиткового мистецтва, золотарства, нумізматики та фалеристики (майже 92 тис. од. зб.). Колекції нумізматичних пам’яток повернули до музею в 1995 р.

Фонди історичного музею стали основою для створення його філій. У 1958 р. в с. Нові Петрівці на Київщині було відкрито музей «Визволення Києва від фашистських загарбників» (нині Національний музей-заповідник «Битва за Київ у 1943 р.»).

У 1971 р. як філія музею відновив роботу музей «Косий капонір» (нині музей «Київська фортеця»).

У 1965 р. музей отримав нову назву – Державний історичний музей УРСР.

На базі фондів музею (25 тис. експонатів) було створено Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр. (нині Національний музей історії України у Другій світовій війні). Свої експонати музей передавав Музею історії Києва, Музею медицини, Переяслав-Хмельницькому історико-культурному заповіднику. З кін. 1950-х до поч. 1980-х рр. за розпорядженнями директивних радянських органів важливі музейні експонати постійно передавалися до інших музеїв.

У цей період співробітники музею зосереджувалися на комплектуванні матеріалів, пов’язаних із т. зв. досягненнями радянської держави. Це були трудові рапорти колективів, соціалістичні зобов’язання, комплекси радянських героїв, вимпели, прапори, документи партійних з’їздів тощо. Музей був зобовʼязаний пропагувати досягнення соціалізму, розкриваючи керівну і спрямовуючу роль КПРС.

Після відновлення державної незалежності України й згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 1991 р. на базі Державного історичного музею УРСР було створено Національний музей історії України.

В останні десятиліття основними джерелами формування музейних колекцій є науково-тематичне комплектування, закупівля, подарунки від українських громадян та представників української діаспори, безкоштовна передача предметів правоохоронними органами, отримання історико-культурних цінностей через Державну службу контролю за переміщеннями культурних цінностей через державний кордон України.

За останні 20 років фонди НМІУ поповнились понад 150 тис. експонатів.

У 1992 р. до музею було передано комплекс археологічних матеріалів XI–XII ст. (понад 1 тис. од. зб.) із розкопок Інституту археології НАНУ поблизу с. Автуничі на Чернігівщині.

У 1996 р. Управління СБУ у Сумській області передало музею монетно-речовий скарб, знайдений у м. Лебедин Сумської області (понад 2 тис. од. зб.).

У 2000 р. музей придбав для нумізматичного зібрання скарб західноєвропейських та московських монет XVI–XVIII ст. (понад 13 тис. од. зб.), знайдений біля с. Лелюхівка Полтавської області, та прийняв у дарунок від колекціонера С. Платонова бл. 1 500 тис. археологічних пам’яток.

У 2003 р. до НМІУ надійшла колекція художнього скла Київського заводу художнього скла (бл. 4 тис. од. зб.). У 2004-му і 2007 рр. фонди музею поповнились комплексом меморіальних предметів відомого танцівника, хореографа-постановника Сержа Лифаря (понад 1 тис. од. зб.), переданим його вдовою, графинею Ліліан Алефельдт.

У 2012 р. від Київської міжрегіональної митниці музей отримав колекцію монет, банкнот та казначейських білетів різних країн світу (понад 5 тис. од. зб.).

Комплектування фондової колекції із проблем сучасної історії України є одним із пріоритетних напрямів діяльності НМІУ.

За останні роки музейне зібрання поповнилося матеріалами відомих українських політиків (Л. Кравчука, Л. Лук’яненка, В. Чорновола, О. Мороза, О. Турчинова та ін.), політичних партій, зібрані матеріали провідних українських спортсменів (А. Шевченка, братів Кличків, Л. Подкопаєвої, Я. Клочкової, К. Серебрянської). Значна увага приділяється комплектуванню матеріалів українських церков. У музейному зібранні з’явилися комплекси матеріалів УПЦ (КП), УГКЦ, УПЦ (МП), УАПЦ. Окрасою колекції є облачення Папи Римського Іоанна Павла ІІ, в якому він проводив богослужіння під час свого візиту до України у 2001 р. До фондів музею було передано матеріали української антарктичної станції «Академік Вернадський», речі першого космонавта незалежної України Л. Каденюка, матеріали найбільших українських підприємств і провідних драматичних театрів. Співробітники музею зібрали комплекс експонатів, пов’язаних із Помаранчевою революцією 2004 р.

Сьогодні активно формуються комплекси музейних предметів, пов’язаних із подіями Революції гідності, війною з російськими агресорами та проросійськими терористами на сході нашої держави.


                                                                                                                                                                                                   Б. К. Патриляк,
                                                                                                                                                         заступник генерального директора
                                                                                                                                                                    з наукової та фондової роботи

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Пошук по сайту

Новини

Анонси

Експонат Тижня