3 червня виповнюється 95 років від дня смерті Павла Аполлоновича Тутковського (1858–1930) – українського геолога й географа, академіка Української академії наук, засновника академічного Геологічного музею та Українського науково-дослідного інституту геології.

Павло Тутковський народився в селищі Липовець (нині – Вінницької обл.), після закінчення Житомирської гімназії в 1877–1882 роках навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Київського університету Св. Володимира, де викладали такі відомі науковці, як хімік Микола Бунге, фізик Михайло Авенаріус, ботанік Іван Шмальгаузен, геолог Костянтин Феофілактов.

У 1884–1902 роках за дорученням Київського товариства природознавців Павло Тутковський проводив геологічні дослідження в різних регіонах України, зокрема на Черкащині, Київщині й Житомирщині. 1895 року вчений розробив проєкт забезпечення Києва артезіанською водою, у 1884–1895 роках працював завідувачем мінералогічного кабінету Університету Св. Володимира, викладав географію, ботаніку та біологію в київських навчальних закладах. У 1904–1912 роках Павло Тутковський жив на Волині: спочатку в Луцьку (де працював інспектором народних училищ Луцького повіту Волинської губернії та виконував геологічне картування траси залізниці Київ – Ковель), потім – у Житомирі, де працював директором народних училищ Волинської губернії та був віцеголовою Товариства дослідників Волині.

1913 року науковець повернувся до Києва, де викладав географію в Університеті Св. Володимира.

Павло Тутковський був одним із 12 дійсних членів Української академії наук (УАН), 14 листопада 1918 року затверджених наказом Міністра народної освіти уряду гетьмана Павла Скоропадського. Серед перших українських академіків були такі знані науковці, як історик України Дмитро Багалій, сходознавець Агатангел Кримський, мовознавець Степан Смаль-Стоцький, біолог Микола Кащенко, економіст Михайло Туган-Барановський, правознавець Орест Левицький та інші.

1919-го вчений очолив фізико-математичний відділ УАН, у складі якого діяла секція географії та антропології. До неї, крім Павла Тутковського, входили етнолог Олександр Алешо (учень відомого антрополога Федора Вовка), геолог Володимир Різніченко й археолог Левко Чикаленко (син відомого громадського діяча Євгена Чикаленка).

1926 року Павло Тутковський очолив новостворений академічний Інститут геологічних наук. Численні праці науковця були присвячені мінералогії, петрографії, палеонтології, стратиграфії, регіональній і динамічній геології, питанням четвертинного періоду, геоморфології, фізичній географії, етнографії та етнології, гідрогеології, корисним копалинам, крає- і ландшафтознавству, природному районуванню, науковій бібліографії та термінології. 

1929-го за ініціативою Михайла Грушевського (очільника історичних установ Всеукраїнської академії наук – кафедри історії українського народу при Історико-філологічному відділі, Історичної секції із численними комісіями та Археографічної комісії) було урочисто відзначено 70-річний ювілей і 40-річчя наукової діяльності Павла Тутковського.

У бібліотеці Національного музею історії України зберігаються кілька друкованих праць Павла Тутковського з його дарчими написами брату Миколі й сестрі Софії, а також Миколі Біляшівському – директору Київського художньо-промислового і наукового музею. 

У фондах музею також зберігаються кілька друкованих праць Павла Тутковського з геології України, а ще взірці мінералів України, що походять з мінералогічної колекції, яку зібрав науковець на Волині. 1991 року означене зібрання мінералів надійшло до НМІУ з Геологічного музею НАН України, створеного 1927-го як Геологічний музей ВУАН. До збірки цієї музейної установи ввійшли геологічні колекції Київського університету Св. Володимира (яким Павло Тутковський завідував у 1884–1895 роках), колекції Українського наукового товариства в Києві (членом якого вчений був з 1917-го), особисті колекції Павла Тутковського й інших українських геологів, зібрані в різних регіонах України. 1927 року Геологічний музей (директором якого, як вже згадано, був Павло Тутковський) розташовувався в будинку колишньої Першої Київської гімназії (нині – бульвар Тараса Шевченка, 14), з 1928-го – у будівлі колишньої Ольгинської жіночої гімназії (нині це будівля Національного науково-природничого музею НАН України на вул. Богдана Хмельницького, 15).