Пн-Пт:  10:00 - 18:00
 Каса: до 17:00 

Сб-Нд:  10:00 - 19:00
 Каса: до 18:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 
 (044) 278 48 64

Б Блог

Четвер, 12 травня 2022 08:29

День, який тривав два тижні: як росія нищила Ірпінь

Міста і села навколо Києва в перший місяць повномасштабної війни прийняли один із найбільших ударів російського агресора, який проривався на столицю. Деякі співробітники Національного музею історії України пережили це особисто. Серед них – наш дизайнер Юрій Єжель. Він ледь зміг вирватися з Ірпеня 9 березня. Юрій поділився спогадами про те, як росіяни руйнували рідне місто. Тепер йому складно відновити порядок подій по датах, бо все злилося в один жахливий день.

***

У ніч з 23 на 24 лютого спав погано, була температура, під ранок заснув. Аж раптом будить дружина: «Вставай! Війна!». Коли прокинувся, ще сподівався, що це може бути якась помилка або фейк… Зайшов у стрічку новин на фейсбуці. «Мости цілі?» – запитували в окремому пості. Хтось написав: «Чуємо вибухи…». Решта новин у стрічці говорили про те, що війна – це жахлива правда.

«Я зберу валізу. А ти зніми гроші з карток, купи дещо з продуктів», – попросила дружина. Дорогою до магазину роздумував, що буде далі, як діяти. З новин дізнався, що ворог зайшов із території Білорусі, увійшов у чорнобильську зону, захопив село Прибірськ… До Прибірська ми їздили кататися на поліських конях, влаштовували історичні реконструкції, зйомки, це лише 90 км від Ірпеня, отже за якийсь час окупанти можуть бути і тут.

У магазині було дуже людно. Величезні черги до банкомату і на касах. Невдовзі магазин зачинили і пускали всередину в міру того, як люди виходили. Вразила одна продавчиня на касі, яка ввічливо, весело і безтурботно обслуговувала людей. Напевно, вона сама переживала, але, можливо, своєю веселістю хотіла підбадьорити інших.

Міст

Залізничний міст через річку Ірпінь. Квітень 2022 року. В травні міст відновили

Коли я повернувся до будинку, то побачив, як орендатори однієї з квартир (переселенці з Донбасу) готують машину до від’їзду. Поцікавився, куди їдуть. Вони відповіли – не знаємо, просто їдемо. Запевняли, що виїжджати необхідно саме зараз, бо за кілька днів усе одно доведеться, але тоді це буде в рази складніше: «Стрілятимуть, «отвєтка» прилетить обов’язково, ми це вже не раз проходили». Я здивувався – як можна їхати, не знаючи куди, чи не занадто квапливе рішення? У новинах вже була інформація, що загарбників зупинили на річці Тетерів, а це доволі далеко. Потім багато разів шкодував, що не послухав досвідчених людей… Між тим, бої вже точилися в Гостомельському аеропорті, де орки висадили десант. З того боку було чути вибухи, піднімався густий чорний дим. На цей аеродром ми зазвичай доїжджали на велосипедних прогулянках – фотографувати зліт чи посадку АН-225 «Мрія», турбогвинтового АН-22, «Русланів»…

***

Усю ніч лунали вибухи. На ранок наступного дня, приблизно о 4–5 годині, пролунав дуже потужний вибух. Ми відчули, як захиталась земля, як затремтіли стіни багатоквартирного будинку, на цокольному поверсі посипалися розбиті шибки. Було підірвано міст у Романівці (колишнє село, яке нині входить до складу Ірпеня. – Ред.). Я невдовзі пішов подивитися. Це були перші масштабні руйнування війни, які довелося побачити на власні очі: міст у руїнах, ліхтарі на набережній скошені вибуховою хвилею, побиті навколишні будинки, у церкві – вибиті шибки. Втім, на інший берег можна було перейти по дошках, і поодинокі люди з речами долали цю переправу.

Пізніше це місце назвуть «Дорогою життя», його фото облетять весь світ. Там доведеться виходити і нам, але в дуже складних умовах, по вулицях, які прострілювалися снайперами… Тоді я просто подивився і пішов геть, не підозрюючи, скільки разів потім думатиму, як же до того моста дістатися, як обійти блокпости орків…

Романівка

Звалище автомобілів із Романівського мосту. Квітень 2022 року

***

Ще день чи два ми залишалися в нашому будиночку між вулицями Соборною та Озерною. В цей час бої вже точилися на Соборній в районі торгового центру «Жираф», обстрілювали Озерну…

Одного разу вибухнуло так сильно і близько, що вщент вибило обидва вікна, що виходили на провулок, вибило шибки на балконі і зірвало з петель двері, пошкодило ще два вікна. Із брязкотом посипався посуд із полиць на кухні, розбив мийку. Стало зрозуміло, що більше в будинку залишатися не можна. Ми схопили зібрані речі, єдине що ще я забрав в останній момент – потужний системний блок від комп’ютера, який видали на роботі. Не хотілося втрачати помічну в роботі річ.

***

Ми поїхали до батьків дружини в район села Михайлівки-Рубежівки. Це лише 10 хвилин їзди від Ірпеня. Не можна сказати, що це був безпечний напрямок, але все-таки – убік від міста, не в напрямку Києва. Кілька днів минули відносно спокійно, ми лише чули віддалені вибухи. Почалися перебої зі світлом, тому вмикали генератор, швидко витрачався бензин. Якось дружина з сестрою вирішили поїхати за бензином і продуктами. Продуктові магазини ще працювали, на заправках бензину не було. Під час цієї поїздки дружина з сестрою побачили, як у небі збили ракету, а на Житомирській трасі, на одній із заправок, розірвався снаряд.

З якогось часу над будинком із жахливим гуркотом, на надмалих висотах, почали літати в бік Білорусі московські вертольоти. Вибухи ставали ближчими і частішими.

Російські гелікоптери над Ірпенем

У Василькові підірвали нафтобазу, вночі небо осяяла велетенська заграва. Цього ж вечора пощастило побачити, як збили російський літальний апарат. Що саме – через темноту не зрозуміло, просто вогняна куля летіла, поступово знижуючись, і впала десь у лісі.

***

У перші дні війни зовсім не хотілося їсти. Ймовірно, організм функціонував на адреналіні.

У будинок батьків дружини з Ірпеня приїхала ще одна родина з чотирьох осіб. Якось, приблизно 1–2 березня, ми вирішили поїхати в Ірпінь за продуктами і бензином. Їхали я, моя дружина та Сергій – голова родини, яка прибула напередодні. Проїжджали один із блокпостів у бік Ірпеня. Дивлюсь, як хтось із військових показує нам: «Їдьте швидко, не зупиняючись». У цей самий момент хлопці з посту розбігаються полем і залягають ланцюгом, готуючи зброю. Відчувалося, що невдовзі розпочнеться бій. «Як ми повернемося?» – запитав я. Мабуть, наша машина була останньою, що проїхала там.

Звалище

Вулиці Ірпеня. Квітень 2022 року

На вулиці Технологічній в Ірпені, біля продуктового супермаркету, я вирішив зачекати в машині. Потім, зважаючи на звуки вибухів, зайшов у магазин, подалі від скляних вікон. Ми закупилися, пошукали відчинену аптеку, знайшли її, вистояли чергу і виїхали назад на Михайлівку-Рубежівку. Проте на блокпості нам категорично не дозволили проїзд у цьому напрямку. До нашого пункту призначення можна було також потрапити Житомирською трасою. Вирішили спробувати. На кільці в Романівці стояв блокпост поліції. Теж не пустили: «На Житомирській трасі бої». Дружина запитала, коли можна буде проїхати. «Не знаю… Коли їх проженемо, тоді можна», – відповіли нам. Знову поїхали в напрямку вулиці Технологічної. Там, неподалік житлового комплексу «Синергія», стоїть приватний будинок наших друзів. До них не додзвонилися. Стукали у хвіртку, кликали господарів, але ніхто не відповідав. Я запропонував поїхати в наш будинок із вибитими шибками – хоч якесь укриття. Але врешті-решт друзі побачили нас із вікна.

Паркан

Сусіди через паркан. Квітень 2022 року

Господарі прийняли нас привітно і умовили залишитися. Телефонний зв’язок працював із перебоями, і повідомити про себе батькам дружини і родині Сергія ми змогли лише через 10 годин після того, як виїхали за продуктами. Звісно, вони перенервували.

***

Наступний день був спокійнішим, чули лише віддалені вибухи. А от до будинку батьків дружини, в якому також залишалася сім’я Сергія, під’їхала колона техніки орків – 10 одиниць. Стали під парканом будинку, башту одного з БТРів навели на дім, наказали нікому не з’являтися в дворі. Втім, вони лише переночували, не заходячи за паркан, і на ранок поїхали.

У друзів в одному з сусідніх продуктових магазинів почали віддавати залишок продуктів місцевим жителям. Вочевидь, міркували, що окупація неминуча, тож нехай краще продукти дістануться своїм людям, ніж росіянам.

Техніка

Вулиці Ірпеня. Квітень 2022 року

***

У подальші дні ситуація почала стрімко погіршуватися. Почастішали обстріли. Виходиш у двір після обстрілу – бачиш як навколо щось зруйноване, щось димить, щось горить… Гнітюче враження. Повністю зник мобільний зв’язок. Пропали світло і вода. Останнім щез газ. Стало доволі холодно, спали вдягненими й у підвалі. Навіть їли в підвалі, бо, в основному, доводилося перебувати там. Невдовзі закінчився запас свічок. Господиня хати згадала про свої великі вінчальні свічки, запалили їх – справді виявилися оберегом.

Одного разу нашою вулицею пройшла чимала колона ворожої техніки. У вантажного «КАМАЗа» щось зіпсувалося – він зупинився в кінці вулиці. Підозріло довго стояв із відчиненими дверцятами та увімкненими фарами. Врешті-решт ми з сусідами до нього підійшли. Вантажівка виявилася покинутою. В кузові – запас води і сухпайки «Армия России». Не протерміновані, як не дивно. Думали, паливо закінчилось, але баки були повні. Вміст кузова вся вулиця розтаскала по хатах, потім якісь хлопці зняли обладнання і спалили машину.

 

КАМАЗ на вулиці

Той самий згорілий «КАМАЗ» на вулиці, де ми жили в друзів

КАМАЗ потім

Таким я потім знайшов цей «КАМАЗ» на звалищі знищеної техніки. Примітно, що наші практичні люди зняли вцілілу колісну базу. Викинули лише кабіну

***

Особливо вражали два відчайдушних сусіди. Вони, попри небезпеку обстрілів і можливість зустрічі з ворогом, щодня обходили наш квартал, дивилися, що коїться навколо, розповідали новини. Cказали, що на нижніх поверхах «Синергії» вже стоїть багато росіян, що вулиця Університетська контролюється орками, їздить їхня техніка, можуть бути снайпери. Сусіди розказали, де лежать убиті хлопці з тероборони. Вище вулицею стояли російські блокпости. Стало зрозуміло, що це оточення. Господиня будинку хотіла вийти і накрити убитих. Але, з огляду на росіян поблизу та ймовірність обстрілів, її відмовили.

Цегла

Вулиці Ірпеня. Квітень 2022 року

Я очікував, що окупанти невдовзі мають піти в свої довбані зачистки, можуть вломитися в хату, щоб грабувати і ґвалтувати, робити все те, що згодом відбулося в Бучі. Я думав, як міг би тоді діяти? Що протиставити п’яним, біснуватим потворам із автоматами? Тим часом господар садиби поставив біля дверей дві сокири.

***

Ще кілька днів минули під обстрілами, у невіданні про ситуацію на фронтах. Одного разу, судячи зі звуку, пролетів літак, а потім почули такий потужний вибух, що я подумав: будинок може і не витримати. Здалося, що легені стиснуло. На БКЗ (Бучанський цегляний завод. – Ред.), а це зовсім поруч, скинули авіабомбу.

В якийсь момент обстріли посилилися настільки, що спало на думку: можливо, і не вдасться врятуватися з цієї халепи. Навіть дивно було, що в хаті ще не з’явилися московські «гості», що ще нічого не прилетіло в будинок. А може воно летить саме в цю секунду? Обдумували вихід до Романівки, але не знали, як пройти по Ірпеню, щоб не попасти під обстріли. До чого призведе зустріч з росіянами, якщо вона відбудеться?

***

У ніч із 8 на 9 березня обстрілювали так, що ми практично не спали. Зрозуміли, що далі залишатися не можна, треба виходити. Сергій пропонував іти на Михайлівку-Рубежівку, де залишилася його родина. Він близько тижня нічого не знав про рідних, і усі ці дні страшенно переживав за них. Але довелося б іти через «Синергію», де орки володарювали безроздільно, а якби якось пройшли там, потім змушені були б пересуватися відкритими дорогами серед полів, які добре прострілюються. До того ж, на цьому шляху був міст через Бучанку, який могли підірвати (так зрештою і виявилося), а навколо – заміновано.

Два відчайдушні сусіди проводжали нас. Вони порадили пробиратися вулицею Мечникова до Соборної. Університетську мали переходити дуже уважно, швидко і групками не більше, ніж по дві людини.

Виходили вп’ятьох. Мечникова була дуже поруйнована, наче якась божевільна декорація, стояло багато спалених машин. Десь навколо стріляли, хоча вибухів ми не бачили. Перейшли Університетську. Невдовзі вийшли на Соборну і рушили в бік Романівки.

Мечникова

Вулиця Мечникова, якою ми виходили з окупації. Квітень 2022 року

Десь на півдорозі зупинився мікроавтобус без вікон, у вантажному відділенні вже було чимало людей. Той автобус нас забрав. Хтось дав пляшку води. Невдовзі я відчув характерні повороти, зрозумів – романівське коло. Приїхали. Вдалося! На мосту було безліч покинутих машин, багато спалених, покинуті візочки, велосипеди, валізи… Доносилися вибухи, над Ірпенем здіймався дим. А коло переправи – вже наші військові, наші блокпости, прапор! Хвилюючий і радісний був момент. З’явився зв’язок.

На тому боці нас посадили в якусь «швидку допомогу» і привезли у Біличі в Києві. Там вже чекали великі автобуси до залізничного вокзалу. На вокзалі саме стояв поїзд на Закарпаття. Там живуть родичі господарів будинку, де ми перебували в окупації, тому ми спокійно сіли в цей поїзд. Коли він рушив, то заколихав своєю їздою, вперше за час війни відчув полегшення. У вагоні було тепло, можна було роздягнутися до футболки. Були роз’єми для підзарядки телефонів, був зв’язок, нарешті ми дісталися до інформації. На станціях заходили волонтери, які давали воду та різні смаколики. В якийсь момент піймав себе на думці, що і не хотів би, щоб цей поїзд кудись приїхав. Хотілося їхати і їхати в цьому теплі і спокої. Щоправда, в дрімоті свідомість перетворювала стукіт коліс на вибухи.

***

Ми вийшли з міста 9 березня. Якби забарилися, то зустріч із орками таки відбулася: в хату вони полізли б, і не хочеться й уявляти, чим би це завершилося. Тому вважаю, що варто дотримуватися правила: якщо ти цивільний, а ворог біля воріт – виїжджай. Хоча б для того, щоб не заважати нашій армії, щоб не потрапити в заручники і не дати ворогу познущатися з себе. Чи просто щоб не загинути під обстрілом: у тій частині Ірпеня вони практично не припинялися ані вдень, ані вночі. Пізніше розповідали, що в цьому місці (район «Синергії») знайшли понад 200 вбитих цивільних.

Автограф

Будинок, де ми перебували під час окупації в Ірпені, квітень 2022 року. Орда, що припхалася туди, в доволі пошкоджену і вже порожню будівлю, розмалювала машини літерою V і залишила на стіні це гасло зі смітників історії і поруч якусь блямбу, ймовірно, серп і молот. Припускаю, що це намалював якийсь 20-літній хомо еректус, який про СРСР знає лише те, що російська пропаганда вклала в торічелеву порожнечу його голови. До речі, тут у підвалі, за стінкою, було наше бомбосховище

***

Сім’ї Сергія і батькам дружини вдалося успішно виїхати з Михайлівки-Рубежівки наступного дня після нашого виходу з Ірпеня – 10 березня. Через два дні ми всі зустрілися.

Дивовижна історія з системним блоком комп’ютера, про який згадано на початку. Його я заховав у підвалі будинку, з якого ми виходили. Було відомо, що в будинку жили орки, а потім пройшло кілька хвиль наших мародерів. Тож подумки я вже попрощався з цим комп’ютером. Але… Коли після звільнення міста 28 березня повернувся у будинок, виявилося, що комп на місці! Не можна сказати, що я його надійно заховав. Немов хтось очі засліпив грабіжникам.

Відновлення життя

Відновлення життя в Ірпені. Квітень 2022 року

У травні в місто поступово повертається життя, хоча багато кому, на жаль, повертатися нікуди. Але відкрилися деякі магазини, поступово підключають вцілілі будинки до електромереж, відновлюють водопостачання, звели тимчасові переправи через річку Ірпінь, поновили транспортне сполучення з Києвом. Місто відвідують іноземні делегації. Запрацював краєзнавчий музей. Звісно, все відновлять. Втім, скільки б не минуло часу, сторінки новітньої історії міста та його захисників вражатимуть і жахатимуть.

 

Юрій Єжель

Фото автора, на заставці – табличка з Алеї Героїв Приірпіння, розстріляна російськими загарбниками

Переглянуто 597 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)