Пн-Пт:  10:00 - 18:00
 Каса: до 17:00 

Сб-Нд:  10:00 - 19:00
 Каса: до 18:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 
 (044) 278 48 64

Б Блог

Понеділок, 29 листопада 2021 22:51

Музейник і супергерой: вражаючі факти про Федора Ернста, якому присвячена виставка в МІСТ

Про Федора Ернста можна зняти пригодницький фільм із трагічним фіналом. Він – авторитетний мистецтвознавець, врятував тисячі українських пам’яток, третину життя перебував на засланнях, був розстріляний. Проте сценаристу варто підготуватися до проблем із матеріалом, бо особистих речей Федора Ернста майже не залишилося. З цим зіткнулися і співробітники Національного музею історії України – МІСТ, коли готували виставку «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста». Однак про дослідника розповідають його справи.

9 листопада виповнилося 130 років від дня народження Федора Ернста. Його постать відіграє важливу роль в історії МІСТ, оскільки в 1923–1933 роках він керував художнім відділом Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка. Утім, внесок Ернста може оцінити кожен: завдяки йому музеї отримали тисячі предметів мистецтва, сотні українських пам’яток повернули з Росії, а ми краще знаємо, як виглядали зруйновані більшовиками шедеври архітектури.

Кохан

Олена Кохан. МІСТ

 

Кураторка виставки, присвяченої Федору Ернсту, наукова співробітниця Національного музею історії України Олена Кохан розповіла про заслуги музейника, які унаочнюють унікальні речі на виставці у МІСТ.

Київ вважав цікавішим за Берлін

Федір Людвігович Ернст народився 1891 року в Києві у родині німецького колоніста. Можливо, його зацікавлення пам’ятками почалося під час навчання в Глухівській гімназії у 1900–1909 роках. Натоді це – престижний навчальний заклад, потрапити куди було непросто. У гімназії вчилися багато відомих у майбутньому митців, істориків, археологів, чого вартує один художник Георгій Нарбут.

Глухів веде свою історію з часів Київської Русі, був гетьманською столицею і театральним осередком, там розташовувалося багато давніх храмів, а на межі 19 і 20 століть зводилися оригінальні модернові будинки. Вдале місце, щоб зацікавитися історією та архітектурою.

Молодий

Федір Ернст у 1910-і роки під час навчання в університеті. Джерело: wikipedia.org

Згодом дядько дав Федору Ернсту кошти на навчання в Берліні. Майбутній дослідник обрав кафедру історії мистецтв тамтешнього університету. За спогадами Ернста, німецька столиця видалася йому не надто цікавою, сірою. За рік він перевівся до Київського університету і продовжив вивчати історію мистецтв у професора Григорія Павлуцького. На його заняттях, крім теорії, було багато практики: студенти досліджували місто під час прогулянок, професор Павлуцький показував макети давніх храмів і чимало мистецьких робіт.

Перша відзнака і перше заслання

Під час навчання в Київському університеті Федір Ернст відвідував лекції осередку української інтелігенції «Стара громада», активно долучався до громадського життя, бував у музеях. Він познайомився з дослідниками Миколою Біляшівським та Данилом Щербаківським, разом із якими потім багато працював.

Роботи Ернста одразу привернули увагу: в університеті він отримав золоту медаль за дослідження київської архітектури 17–18 століть.

Рекомендація

Рекомендації (зокрема Данила Щербаківського) Федору Ернсту на вступ до Українського наукового товариства. 1918 рік.
Інститут рукопису Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського

 

У 1914 році, під час Першої світової війни, Федора Ернста заслали до Сибіру як «неблагонадійного», оскільки він був німцем за походженням.

Ернст повернувся із заслання наприкінці 1917 року, і вже у 1918-му почав активно займатися охороною пам’яток та наукою. Поновлює спілкування з Миколою Біляшівським, який очолював чимало комісій із огляду пам’яток, зокрема, Військового Микільського собору, з реставрації Софійського собору тощо. Федір Ернст теж долучається до роботи цих структур.

Відшукав тисячі пам’яток для музею

У 1922 році Федір Ернст прийшов до Першого державного музею, який у 1924-му став Всеукраїнським історичним музеєм імені Тараса Шевченка. Тоді попередник МІСТ утворював єдину структуру з сучасним Національним художнім музеєм України і розташовувався в будівлі на вулиці Грушевського, 6. У музеї в Ернста було чимало однодумців: директором був Микола Біляшівський, а народним та історико-побутовим відділами керував Данило Щербаківський.

За рік Федір Ернст, уже знаний дослідник мистецтва та архітектури, очолив художній відділ музею. Один із прикладів його діяльності: спочатку в колекції музею було орієнтовно 200–300 художніх творів, науковець збільшив їх кількість до 5 тисяч.

Шевченко

Тарас Шевченко. Автопортрет у білому картузі. Національний музей Тараса Шевченка

 

Дослідник їздив у відрядження, оглядав великі приватні колекції Богдана та Варвари Ханенків, Оскара Гансена і багатьох інших, монастирські зібрання. Федір Ернст сприяв тому, щоб пам’ятки з цих колекцій потрапляли до музею. Тоді були складні часи, по суті, доводилося забирати цінності для музею, щоб їх не вивезли до Росії і не продали за кордон.

Соусник

Соусник з колекції Оскара Гансена. 1830 рік. МІСТ

 

Колекціонери ставилися до діяльності Ернста з розумінням. Багато з них, зокрема Оскар Гансен, знали дослідника особисто. Ці люди бачили зацікавленість Ернста в збереженні пам’яток і довіряли йому свої речі. На виставці у МІСТ можна побачити кераміку з зібрання Оскара Гансена, зокрема соусник, вазу у формі мушлі та фаянсовий глечик. Вартий уваги й екслібрис колекціонера (печатка зі знаком для книжок), створений Георгієм Нарбутом у 1919 році (з колекції Національного художнього музею України).

Влаштовував виставки, які збирали черги

Першу виставку у Всеукраїнському історичному музеї Федір Ернст організував у 1925 році. Проєкт був присвячений українському портрету і розміщувався в трьох великих залах. Там був представлений не лише живопис, а й меблі, зброя, скульптурні погруддя. В експозиції можна було побачити портрети гетьманів, які Ернст повернув із Росії, зображення польської шляхти та російських імператорів. Куратор зібрав роботи відомих художників: Іллі Рєпіна, Михайла Врубеля, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Тараса Шевченка та багатьох інших.

За три дні з моменту відкриття виставки відвідуваність музею зросла вдесятеро, у пресі та в книзі відгуків люди ділилися позитивними враженнями. Оскільки колектив музею був невеликий, Федір Ернст водив екскурсії виставкою у вихідні. Портрети гетьманів Івана Мазепи, Богдана Хмельницького та Івана Скоропадського, представлені на тій виставці, вперше за кілька десятків років можна побачити в МІСТ. Портрет Івана Скоропадського експонується без рами: кураторка прагне показати роботу такою, якою її привезли з Ленінграда. Олійні портрети Хмельницького та Скоропадського, намальовані в 19 столітті, Мазепи – на початку 18-го. Автори невідомі, але Олена Кохан припускає, що ця інформація могла загубитися з часом.

Скоропадський

Портрет гетьмана Івана Скоропадського. Полотно, олія. 19 століття. МІСТ

 

У 1926 році Федір Ернст провів наймасштабнішу виставку Георгія Нарбута, на якій представили 494 твори культового українського графіка. Відвідувачі могли ознайомитися з різними періодами творчості митця (петербурзький, київський), а також – з літературою про нього. До речі, Ернст знав Нарбута з часів Глухівської гімназії, навіть допомагав йому в організації виставок.

Зорі

Георгій Нарбут. Обкладинка альманаху «Зорі». 1919 рік. Національний художній музей України

 

Інша гучна виставка – «Тарас Шевченко на тлі його доби», відкрита 1929 року. На виставці в МІСТ можна побачити шість картин звідти, які нині зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка. Багато робіт для цієї виставки Федір Ернст повернув із ленінградських та московських антикваріатів.

У доробку Ернста були й виставки українського малярства, художника Олександра Мурашка і не тільки. Ці проєкти збирали чимало відвідувачів, завдяки досліднику сотні культурних цінностей загал побачив вперше.  

Повертав українські пам’ятки з Росії

На початку 1920-х років спершу під приводом допомоги голодуючим, а потім і з інших причин більшовики вилучали культурні цінності для продажу за кордон. Збирали найкращі предмети з приватних колекцій, дарунки імператорів та митрополитів монастирям, не гребували музейними зібраннями. Потім створювали антикварні салони, щоб дорого продати ці речі.

Федір Ернст брав участь у низці комісій, зокрема описував предмети, які радянська влада забирала з Києво-Печерської лаври та інших київських храмів та монастирів. За цими документами було видно, що саме вилучили. Потім Ернст намагався відстежити, де опинилися ці речі, і листувався з російськими антикваріатами. Багато речей було втрачено, але частину повернули.

Виставка

На виставці «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста». МІСТ

 

У 1928–1929 роках Федір Ернст був членом Паритетної комісії з обміну культурними цінностями між РРФСР та УСРР. Завдяки його зусиллям були врятовані згадані портрети гетьманів та багато інших пам’яток. Також дослідник мусив відбирати коштовні речі для продажу за кордон. Разом із колегами він намагався віддавати менш важливі предмети і зберігати справді цінне, кажучи, що за це більшовики нічого не отримають. Вже за два роки Ернста виключили з Паритетної комісії, а до Києва відправили співробітників з Ленінграда, які почали відбирати в музеїв справжні коштовності.

Зберіг унікальний фаянс

Окрема сторінка в біографії Ернста – порятунок предметів із Києво-Межигірської фаянсової фабрики на початку 1920-х. Серед них було чимало релігійних предметів. Частину з них, зокрема ікону, хрестик та лампадки можна побачити на виставці в МІСТ.

Ікона

Ікона. Києво-Межигірська фаянсова фабрика. 1850‑ті роки. МІСТ

 

Більшовики в рамках антирелігійної кампанії закривали та знищували монастирі. На території одного з них розташовувалася відома в 19 столітті фаянсова фабрика. Федір Ернст разом із Данилом Щербаківським власноруч винесли з території фабрики чимало виробів. У середині 1930-х років монастир зруйнували, а на його території збудували державні дачі. Ми б не побачили оригінальні витвори межигірських майстрів, якби не Ернст та Щербаківський.

Зафіксував знищене архітектурне обличчя Києва

Ернст став одним зі співзасновників Музейного містечка на території Києво-Печерської лаври. Монастир могли закрити і знищити, але завдяки таким людям, як Ернст, його зберегли у вигляді музею. На початку 1930-х Федір Ернст запропонував подібний проєкт, щоб врятувати пам’ятки Верхнього міста. Йдеться про ідею створення заповідника «Київський акрополь». До нього мали увійти Андріївська та Георгіївська церкви, Софійський собор, Михайлівський монастир, Десятинна церква (відбудова 19 століття у візантійсько-московському стилі). Ернст пропонував, щоб на території Десятинної церкви створили експозицію, яка б розповідала про давні храми та їх будівництво.

Поштівки

Поштівки з храмами, які мали увійти до «Київського акрополя» та які згодом знищили. МІСТ

 

Проєкт «Київського акрополя» не втілили, а Михайлівський собор, Десятинну і Георгіївську церкви більшовики знищили.

Федір Ернст не зміг врятувати всі пам’ятки, які намагався, проте завдяки його матеріалам ми можемо відновити їхній вигляд. Дослідник створив один із найкращих путівників довоєнним містом «Київ. Провідник», в якому зібрано чимало світлин. Гіди досі використовують його, щоб показати уже знищений Київ.

Ернст багато фотографував на Подолі, у Верхньому місті, знімкував зруйновані згодом Михайлівський собор, Ірининську та Трьохсвятительську церкви, Богоявленський та Військовий Микільський собори. Завдяки світлинам, зокрема й Ернста, наприкінці 1990-х змогли відбудувати Михайлівський собор.

Репресії та забуття

У 1925 році Миколу Біляшівського відсторонили від посади директора Всеукраїнського історичного музею, а в 1926-му він помер. У 1927 році покінчив життя самогубством Данило Щербаківський. Федір Ернст втрачав однодумців і стикався з усе сильнішим спротивом. Радянська влада прагнула збудувати новий світ, де не було б місця минулому, тож ставлення до збирачів старовини дедалі гіршало.

Дослідник щодня очікував арешту і намагався врятувати якомога більше пам’яток. Ернст продовжував організовувати виставки, їздив у відрядження на Волинь, Поділля, Чернігівщину, Черкащину, писав статті та звіти.

На початку 1930-х була сфабрикована абсурдна справа щодо контрреволюційної діяльності музейних працівників. У 1933 році за нею арештували Федора Ернста і наступного року засудили до трьох років виправних робіт на будівництві Біломор-Балтійського каналу. Навіть на засланні науковець не полишав музейної справи: він створив Музей історії Біломор-Балтійського каналу в місті Повенці, завідував Музеєм будівництва каналу «Москва–Волга» в місті Дмитрові.

Біломор

Федір Ернст разом зі співробітниками музею Біломор-Балтійського каналу. Середина 1930‑х років. Копія зі збірки Сергія Білоконя

 

Після звільнення Федір Ернст залишився у Казахстані, зокрема очолив роботу зі створення Казахської художньої галереї в Алмати. З нього не зняли судимість, а таким людям заборонялося проживати в європейській частині СРСР. Згодом дослідник працював заступником директора Башкирського державного художнього музею в Уфі. Символічно, що саме туди евакуювали цінності з історичного музею під час Другої світової війни. А Ернста в 1941 році заарештували втретє, буцімто як німецького шпигуна (знову зіграло вирішальну роль німецьке походження мистецтвознавця), і 28 жовтня 1942-го розстріляли. Реабілітували посмертно.

Відновлення пам’яті

Після репресій про Федора Ернста «забули». Тамара Ернст, дружина дослідника, у 1947 році зверталася до влади з проханням дізнатися, що сталося з її чоловіком. Їй відповіли, що в 1946 році він помер від хвороби. Вже в 1958 році під час кампанії з реабілітації стало відомо, як і коли дослідник загинув насправді. До речі, сама Тамара Ернст була арештована в 1942 році за нібито «антирадянську агітацію та пропаганду», її засудили до 10 років ув’язнення, а в 1957-му реабілітували. Згодом вона написала короткі спогади про сім років життя з чоловіком.

Документи, пов’язані з дослідником, зберігалися в архівах, але доступ до них мали лише фахівці. Наукові роботи про Ернста почали з’являтися наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років. Найфундаментальніша з них – видання Сергія Білоконя «В обороні української спадщини». Родинні спогади про Федора Ернста зберіг Микола Біляшівський, онук директора Всеукраїнського історичного музею.

Куратор

Олена Кохан проводить кураторську екскурсію виставкою. МІСТ

 

Оскільки останні десять років життя Ернст був на засланні, його дружину теж арештували, а дітей у них не було, особистих речей і листів дослідника майже не залишилося. Основний масив пам’яток, врятованих Федором Ернстом, зберігається в кількох закладах: Національному художньому музеї України, Національному музеї Тараса Шевченка, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї історії міста Києва, Київській картинній галереї, МІСТ. За часів незалежності музейники відновлюють інформацію про ці пам’ятки, зокрема про те, що вони отримані завдяки Федору Ернсту. Як колись цей дослідник врятував від небуття тисячі пам’яток, тепер ми вберігаємо для нащадків його ім’я.

***

Виставка «Рятував від небуття. Музейний простір і всесвіт особистості Федора Ернста» триває в МІСТ до 9 березня 2022 року. Перед візитом до музею просимо уточнювати на сайті або в соцмережах актуальні правила відвідин, враховуючи карантинні обмеження.

Національний музей історії України дякує партнерам, завдяки яким ми змогли різнобічно представити доробок Федора Ернста – це Національний музей Тараса Шевченка, Національний художній музей України, Інститут археології НАН України, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені Володимира Вернадського, Державний архів Київської області.

 

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Катерини Бруєвич та Анастасії Пташинської

У зображенні використано портрет Федора Ернста кінця 1920-х років зі збірки Сергія Білоконя, малюнок Тараса Шевченка із зображенням Межигірського монастиря, 1843 рік (commons.wikimedia.org)

Переглянуто 541 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь