10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64
 Каса: до 17:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Б Блог

Субота, 23 жовтня 2021 22:14

Якими дарами вражали меценати Гетьманщини: роздивляємося на новій виставці в Скарбниці музею

У 17 столітті загадковий дарувальник пожертвував Успенському собору кладдахський перстень, типову ірландську прикрасу, що нерідко використовувалась як обручка. Щиток такого перстня зроблений у вигляді двох рук, які тримають серце. А ось ім’я генеральші Параскеви (у чернецтві — Піори) Глєбової, дружини київського генерал-губернатора Івана Глєбова, добре відоме з церковних книг, адже вона багато жертвувала до Успенського собору Києво-Печерської лаври. Серед її дарунків — сапфірова печатка з ініціалами.

Печатка та перстень стали частинами іншого коштовного предмета — золотої митри, богослужбового головного убору, оздобленого близько 5000 перлів та емалевими медальйонами. Побачити її та інші пам’ятки українського ювелірного мистецтва та меценатства 17—19 століть можна на новій виставці у Скарбниці Національного музею історії України, що присвячена дорогоцінним вкладам із колекції НМІУ.

Митра

Фото МІСТ

На виставці представлені 30 пам’яток — церковних і світських старожитностей із дорогоцінних металів та тканини роботи українських і західноєвропейських золотарів. Все це — подарунки гетьманської еліти Києво-Печерській лаврі, яка у 2021 році відзначає 970 років від часу заснування. Вишукані вироби із золота й срібла, оздоблені емалями та коштовним камінням, є не лише пам’ятками ювелірного мистецтва, а й цінним історичним джерелом. Тодішні благодійники залишали невеликі написи про себе та обставини дарунку — і сьогодні це допомагає досліджувати історію Гетьманщини, а також захоплює масштабами меценатства тих часів.

Терещук

Оксана Терещук. Фото МІСТ

Про особливості елітних подарунків доби Гетьманщини розповіла Оксана Терещук, кураторка виставки «Дорогоцінні вклади 17—19 століть із зібрання Національного музею історії України», старша наукова співробітниця Скарбниці НМІУ.

Дарунки родича Мазепи

Найвідоміший гетьман-благодійник — Іван Мазепа. У часи правління (1687—1709) він щороку власним коштом будував церкву, а також дарував коштовні вклади. До речі, мати гетьмана Марина (у чернецтві — Марія Магдалина) Мокієвська була авторитетною особою в тодішньому церковному житті. Зокрема, вона була ігуменею аристократичного Вознесенського дівочого монастиря, що розташовувався навпроти входу до Києво-Печерської лаври, і Глухівського Преображенсько-Успенського дівочого монастиря.

Щедрим меценатом був і Костянтин Мокієвський, київський полковник, двоюрідний брат Івана Мазепи. На виставці в Скарбниці представлені кілька його вкладів. Серед них — срібний із позолотою потир (чаша для причастя) майстра Крістіана Ментцеля-молодшого з Вроцлава (Польща). У 1703 році Костянтин Мокієвський подарував цей потир до церкви Різдва Богородиці в Дальніх печерах лаври. Ця церква теж збудована коштом полковника, якого Пилип Орлик називав «руським Гектором».

Віра Надія

Срібні парні кубки на знімку є подарунком Костянтина Мокієвського. Фото МІСТ

Ще один вклад Костянтина Мокієвського — світські предмети, великі парні кубки зі срібла, присвячені святу Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. На чашах кубків у картушах зображені Віра та Надія, а ніжки посудин уособлюють образ Любові — матері з двома дітьми. Кубки у 1697 році виготовив Натанаел Шлаубітц, який мав одну з найбільших ювелірних майстерень у Гданську (Польща). Полковник Мокієвський подарував кубки Успенській церкві Києво-Печерської лаври.

Коштовний посуд на спомин про померлих дітей

На виставці в Скарбниці представлені дискос (блюдо для богослужбового хліба — просфор) та потир, які у 1686 році пожертвував Успенській церкві гетьман Іван Самойлович. Ймовірно, ці речі виготовлені в майстернях московського Кремля. Вони зроблені з золота та оздоблені діамантами, смарагдами, сапфірами та рубінами. Також використана надзвичайно складна техніка емалі по рельєфу, завдяки якій на потирі відтворені орнаменти у вигляді квітів, плодів та херувимів.

Гетьман передав ці вклади «заради порятунку та на вічний спомин» про померлих дітей: сина Семена Івановича, стародубського полковника, та доньки, боярині Параски Іванівни Шереметєвої, які були поховані на території монастиря.

Колаж

Дискос і потир, пожертвувані гетьманом Самойловичем, постраждали через події Другої світової війни. Поїзд, яким радянська влада евакуювала коштовності, потрапив під бомбардування

Більшість вкладних речей дарувалися власне за упокій душ близьких родичів, на відпущення гріхів або во славу певної обителі. У 17—18 століттях суспільство Гетьманщини було побожним, релігія охоплювала всі соціальні та політичні процеси. Гетьман, полковник або сотник, який зробив цінний подарунок церкві, вважав, що він здобуде божу благодать і після смерті разом із усім родом потрапить до раю.

Священники та намісники українських православних церков на знак вдячності надавали меценатам або їх близьким родичам місця для поховання на храмовій території. Так, біля Успенської церкви Києво-Печерської лаври поховані митрополит Петро Могила, архімандрити — Інокентій Ґізель та Єлисей Плетенецький, засновник друкарні Києво-Печерської лаври, а також інші благодійники і видатні діячі. Є там і могили дітей Івана Самойловича.

Як замовник вплинув на ескіз Євангелія

Церковні речі меценати замовляли в ювелірів. У добу Гетьманщини в Києві існувало два цехи золотарів. Найскладніші завдання української еліти виконував Києво-Подільський золотарський цех. У Києво-Печерській лаврі золотарі входили до складу іконописної школи. Іноді виникали, якщо казати сучасною мовою, колаборації. Так, відомий майстер 18 століття Іван Равич трудився у Києво-Подільському цеху, але також співпрацював із лаврою.

Євангеліє

Оклад Євангелія, подарований Алімпієм Галиком. Колекція Скарбниці НМІУ

Один із експонатів виставки — срібний із позолотою оклад Євангелія — є даром від очільника малярської школи при лаврі Алімпія Галика. У 1749 році його виготовив український золотар Федір Левицький за ескізом Василя Мартиновича. Архівні джерела вказують на, так би мовити, творчу дискусію щодо створення окладу. У кужбушках (альбомах іконописної школи з ескізами майбутніх виробів) Києво-Печерської лаври зберігся ескіз цієї оздоби авторства Мартиновича, і він відрізняється від готового виробу. На малюнку в центральному медальйоні-середнику зображена старозавітна Трійця, а в підсумку там помістили Антонія та Феодосія Печерських, Богородицю та Алімпія Галика як донатора. Євангеліє іконописець подарував Успенській церкві Києво-Печерської лаври.

Кухлі з Німеччини та скромні подяки

Благодійник міг подарувати церкві і світську коштовну річ: кухоль, кубок, каблучку, брошку. На виставці у Скарбниці можна побачити кілька срібних німецьких кухлів 17—18 століть. Вони походять із ризниці Києво-Печерської лаври, але дарувальники невідомі. Ймовірно, це були прочани з Німеччини, які пожертвували популярний на батьківщині посуд. Кухлі виготовлені в Аугсбурзі та Лейпцигу, на той час відомих ювелірних центрах.

Кубки

Фото МІСТ

Цей посуд є прикладом барокового мистецтва, прикрашений характерним орнаментом у вигляді листя аканту. На одному з кухлів викарбувані три овальні медальйони з жіночими фігурами в довгому одязі: Надія, яка спирається на якір, Хіларитата (Веселощі) з пальмовою гілкою та рогом достатку в руках, а також Правосуддя — з вагами та мечем.

Важливо, що в добу Гетьманщини благодійністю займалися не лише заможні люди. В експозиції Скарбниці НМІУ (зал № 6) представлено розкішні шати до ікони Каплунівської Богоматері. Срібний оклад оздоблений не лише коштовним камінням, але і брошками кінця 19 століття з недорогоцінних матеріалів. Можливо, небагаті жінки віддячили так Богородиці.

Золота митра

А тепер повернімося до митри, з якої почали нашу розповідь. Ім’я її замовника невідоме, наразі дослідники з’ясували, що коштовне вбрання створив у 1767—1772 роках відомий київський золотар Григорій Чижевський. Митра походить із ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври. У центрі головного убору — медальйон із зображенням засновників монастиря Антонія та Феодосія Печерських, а також Успенської церкви і Богородиці.

Митра

Золота митра з ризниці Успенської церкви Києво-Печерської лаври. Колекція Скарбниці НМІУ

Митра об’єднує пам’ятки різних культур і часів. Кладдахський перстень — давній кельтський символ любові — залишили в лаврі ще в 17 столітті. Наприкінці 18 століття київська меценатка Піора Глєбова подарувала сапфірову гему. Навіть емалеві медальйони-дробниці створені в різний час. Чотири медальйони із зображеннями євангелістів зроблені в середині 18 століття, у час розквіту цього мистецтва. Інші чотири — наприкінці 17 століття, коли монастирська майстерня з виготовлення таких прикрас тільки відкрилася.

У 1764 році імператриця Єкатерина ІІ ліквідувала інститут гетьманства, а за 20 років — і адміністративний устрій Гетьманщини. У 1786-му на цих територіях запровадили секуляризацію. Церкви були позбавлені багатьох володінь, а потік цінних дарів значно зменшився. Проте благодійництво не зникло. Майже ніхто не замовляв коштовні прикраси в майстрів, натомість заможні люди жертвували гроші на створення храмів. А в 20 столітті, на тлі боротьби з релігією, у церков почали відбирати все, що дарували протягом віків.

Відвідувачі

Фото МІСТ

У квітні 1922 року золоту митру, серед багатьох інших церковних цінностей, більшовики вилучили на допомогу голодуючим та вивезли до Москви. Проте українським дослідникам, зокрема Данилу Щербаківському, вдалося відстояти повернення цієї та деяких інших пам’яток до Києва — як цінних історичних джерел. У 1927-му Данила Михайловича довели до самогубства, науковця поховали в сквері біля Успенського собору — тоді на території лаври діяв музей культів та побуту. Дослідник жив бідно, у часи, коли меценатів переслідували. Але Щербаківський врятував їхні дарунки — коштовну частину історії України.

***

Виставку «Дорогоцінні вклади 17—19 століть із зібрання Національного музею історії України» за відсутності карантинних обмежень можна побачити в Скарбниці НМІУ до 31 грудня 2021 року.

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської, використано фото Успенського собору Києво-Печерської лаври 1911 року (commons.wikimedia.org)

Переглянуто 268 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Цього дня

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)