10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64
 Каса: до 17:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Б Блог

Неділя, 03 жовтня 2021 10:11

Чим дивують Чингульська Могила та дослідження «на кістяках»: пояснює археолог Віталій Отрощенко

На початку жовтня виповнюється 40 років з дати відкриття унікальної усипальниці половецького аристократа в Чингульському кургані. Це поховання поблизу села Заможне Запорізької області археологи знайшли в недоторканому стані, значна частина виявлених коштовностей експонується у Скарбниці Національного музею історії України.

Чингульську Могилу досліджувала Запорізька новобудовна експедиція Інституту археології АН УРСР  під керівництвом Віталія Отрощенка. На рахунку цього археолога є багато інших видатних знахідок, зокрема скіфської доби, проте особисто для нього значно цікавішими є поховання доби бронзи, де менше яскравих речей. Про історію Чингульського кургану й те, чому дослідники досі сперечаються щодо дати половецького поховання, про те, чому трипільці не є українцями, та про дослідницьку кар’єру «на кістяках людей» читайте в інтерв’ю з Віталієм Отрощенком. Далі пряма мова археолога.

Що робить Чингульський курган унікальним

Чингульська Могила остаточно сформувалася в часи становлення Улусу Джучі, або Золотої Орди. Тоді на Волзі побудували Сарай-Бату, а потім Сарай-Берке (обидва міста були столицями Золотої Орди, зведені близько 1240-го і 1262 року відповідно. — Авт.). В основі споруди містився курган Інгульської катакомбної культури півтора метра заввишки. З маківки цього кургану бронзової доби впустили могилу кипчацького хана.

Охорона

Міліціонер-автоматник охороняє Чингульську Могилу. 1981 рік. З архіву Віталія Отрощенка

Чингульська Могила є єдиним відомим похованням кипчацького хана (кипчаки — кочовий народ, відомий із літописів як половці. — Авт.), яке збереглося непограбованим. Хоча такі спроби були в той час, коли ми копали курган. Нам зіпсували елементи кінських поховань. Тоді довелося звернутися за допомогою до міліції. Під час розкопок чергували моторизовані автоматники з вівчаркою. Під їхньою охороною ми без поспіху й детально зафіксували етапи та деталі складного поховального ритуалу. Безпосередньо розкопками кургану керував Юрій Рассамакін.

Нині більшість виявлених коштовностей із цього комплексу зберігаються у Скарбниці Національного музею історії України, а інша частина предметів — у Археологічному музеї Інституту археології НАН України, зокрема шабля хана та елементи золототканого одягу. 

Чому Чингульська Могила досі викликає суперечки серед науковців

У кургані поховано шляхетну людину, якій довелося чимало пережити. У похованого були травми. По-перше, дірка в тімені, яка, можливо, і спричинила смерть. Також виявлені сліди двох сильних шабельних ударів у потиличній частині черепа — ці травми людина, ймовірно, залікувала. 

Довкола постаті цього, як я вважаю, останнього кипчацького хана, згаданого в Літописі руському, точаться жваві дискусії. Інститут археології НАНУ мав спільний проєкт із Пенсильванським університетом (місто Філадельфія, США. — Авт.), присвячений вивченню та публікації згаданого комплексу. П’ятьом учасникам цього гранту не вдалося дійти згоди щодо того, хто похований у Чингульському кургані. Це шляхетна людина, проте існують два погляди щодо ідентифікації її особистості. За одним із них, комплекс датують 1220-ми роками. Це думка Юрія Рассамакіна, його американських колег Ренати Голод та Воррена Вудфіна й українського тюрколога Олександра Галенка. Дослідники вважають, що тут похований Юрій Кончакович. За літописами, він загинув у битві на Дону з монгольськими військами полководців Субедея та Джебе. Згадані події передували битві на Калці 1223 року.

 пояс міні

Елемент поясного набору німецької роботи з поховання в Чингульській Могилі. Колекція Скарбниці НМІУ

Інший погляд, якого дотримуюся я та низка знавців власне кипчацьких старожитностей, — що комплекс датується щонайменше 1250—1275 роками, тобто на 30—50 років пізніше. У археології комплекс, у якому є десятки чи сотні речей різного часу, датується за найпізнішим артефактом із кола датованих. Фахівець із тканин Воррен Вудфін стверджує, що імператорський каптан, у якому поховали хана, належить до першої половини 13 або навіть кінця 12 століття. Проте такий одяг, фактично золотий, як і різні атрибути влади — кубки, церковну посудину циборіум (аналог дароносиці. — Авт.), що лежала біля плеча небіжчика, могли використовувати упродовж десятків, а то й сотень років. А найпізнішими речами в кургані є три паски: два були на поясі похованого, а третій, із великим бойовим ножем, лежав на його плечі. Це пояси німецької роботи, такі виготовляли у фламандській області Рейн-Маас, їхні аналогії припадають на 1240—1270-ті роки. Пояси з такими специфічними вставками та орнаментацією мають аналогії на цвинтарях Іспанії, Франції, Німеччини, Угорщини й датуються серединою — другою половиною 13 століття. Згадані поховання точно датовані, адже в церковних книгах записані імена та дати смерті цих людей. Це дає підстави датувати наш комплекс пізнішим часом (матеріали дискусії подані в журналі «Археологія», 2016, №№ 3, 4; 2018, № 1).

Ким могла бути похована шляхетна особа

Читаючи Галицько-Волинський літопис, я дійшов висновку, що в Чингульській Могилі похований хан Тігак. У 1250-х роках князь Данило (це він у 1253-му став королем Русі. — Авт.) найняв хана з ордою для допомоги у військовій кампанії, зокрема для походів на Литву. Кілька разів про це згадується в літописі. На думку болгарського археолога Пламена Павлова, згодом Тігак засвітився у балканських акціях 1256 року.

Людину з Чингульської Могили поховали в дерев’яній дощаній труні з петлями та чотирма циліндричними замками києво-руського типу. Поруч лежала в’язка ключів, але труна не була замкнена, тож радше це був символічний жест. Також тут стояли дві амфори з кумисом і вином, на «заплічках» цієї конструкції — купа розрубаних баранів, п’ять запряжених та осідланих коней навколо.

Амфори

Амфори з кумисом та вином, візантійський глечик та альбарела (аптекарська посудина) з міста Ракка (Сирія). Чингульська могила. Друга половина 13 ст. Фото з архіву Віталія Отрощенка

Костюм володаря розшитий золотом, оздоблений річковими перлами та зображеннями янголів або якихось святих. Також біля небіжчика лежала церковна хламида із зображеннями архангелів. У ногах поклали зброю. На церковній мантії була вишита фігурка донатора в молитовній позі. Навколо містився вишитий текст кирилицею: «Она вопий». Перша літера була обірвана. Відомий український філолог Василь Німчук припустив, що повністю це звучить як «Йона вопий». Тобто Йона звертається до Бога з якимось проханням.

Аналоги Чингульського кургану з Константинополя та сучасної Київщини

Я вибудував для хана Тігака таку біографію, за якою він походив із роду хана Котяна. Найімовірніше, після монгольської навали (1237—1241) Котян зі своєю ордою попросив прихистку в угорського короля Бели IV, там його прийняли за умови обовʼязкового хрещення ординців. Останні формально зробили це, тож їм дали місце для поселення. Проте кипчаки не забули своїх богів, в угорських церквах вони влаштовували стайні.

У столиці Угорщини Пешті хана Котяна звинуватили у співпраці з монголами, від яких ординці самі ж утікали, й убили. Класична змова. Половці розсварилися з Белою IV та рушили у Болгарію. Там ординців прийняли, вони брали участь у війнах. Кипчаки були на службі в імператорів Латинської імперії зі столицею в Константинополі та охоче віддавали своїх шляхетних дівчат за графів і баронів із французів, німців тощо. Один із таких кипчацьких ханів жив на Балканах, служив у латинського імператора й помер 1241 року. Чиновник Латинської імперії залишив опис його поховання, воно дуже подібне до поховання в Чингульській Могилі. Той хан був хрещений, його звали Йона — те саме ім’я, ймовірно, було і на вбранні з Чингульської Могили. Поховання мало нетиповий вигляд для християн: під стінами Константинополя спорудили високу могилу, в ній були коні та інші жертви. Християнський елемент, виявлений там, — лист із католицькою молитвою. 

Шолом

Шолом залізний з позолотою, напівмаскою і бармицею (кольчуга, яка оберігала шию і вразливі місця від ударів і можливих поранень). Чингульська Могила. Колекція Скарбниці НМІУ

Згодом угорський король провів перемовини з кипчацькою ордою, і вона повернулася з Балкан на його території. Латинська імперія луснула. Донька Сейхана, одного з ханів, які привели до Угорщини кипчацьку орду, одружилася зі спадкоємцем угорського трону королем Іштваном. У хрещенні вона стала Ержебет (Єлизаветою) і народила Іштвану ще одного спадкоємця трону — Ласло, який увійшов у історію як король Ласло Кун. «Кун» — це «куман», одна з назв половців.

Коли в Угорщині закінчилась активна фаза війн, Золота Орда почала повертати кипчаків до степу. Так би мовити, відновлювати зруйновану економіку. Тігак прийшов до князя Данила. Кипчаки поверталися з нажитим скарбом, частина помирала тут. Найбільше їхніх поховань зафіксовано у Пороссі, на кордоні із Золотою Ордою. В селі Таганчі сучасної Київської області знайшли поховання, яке є «найближчим родичем» Чингульської Могили. Воно теж непограбоване, із двома конями, збруєю, обладунками, аналогічними до знайдених у Чингульському кургані, а також із сагайдаком, кольчугою, чашею. Це поховання дослідив польський археолог Готфрид Оссовський (1835—1897). Спочатку вважалося, що в Таганчі поховано слов’янського князя, проте потім зрозуміли, що хоча небіжчик був охрещений, ритуал все-таки степовий. Ці матеріали зберігаються в Варшавському музеї. 

Чингульський курган — один із останніх великих курганів, які споруджували у степу. Риску під великим курганним будівництвом підвів правитель Улусу Джучі хан Узбек (1282—1342), який зробив іслам державною релігією народу. Народу, який зберіг кипчацьку мову, асимілювавши монгольських завойовників.

Чому трипільці — не українці

Серед моїх наукових зацікавлень — розвінчувати міфи на ґрунті археології. Переважно це пов’язано з добою бронзи. Серед поширених міфів — що трипільці є українцями. Трипільці не залишили нам матеріалів щодо свого поховального ритуалу, є лише знахідки людських скелетів у печері Вертеба. Проте генетичні дослідження показали, що трипільці на 87% є носіями східно-середземноморського антропологічного типу. В найпізніших похованнях, коли розпочалася асиміляція трипільців індоєвропейським населенням, з’явилося 10—12% степового протоєвропейського компонента.

Посудина

Біноклеподібні посудини стали одним із символів трипільської культури. Цей артефакт датується кінцем V тис. до н. е. і знайдений в селі Верем’я Київської області. Колекція МІСТ

Трипільська культура зникла після 3200 року до Христа. Це доба енеоліту, згодом ще тривали 2200 років бронзової доби, коли населення на теренах сучасної України вже було цілком індоєвропейським. Трипільці увійшли клином у правобережний лісостеп, але довкола були представники іншого антропологічного та культурного типу, протоєвропейці. Трипільців від історичних кіммерійців та слов’ян відділяють 2200 або 2300 років. Дехто, як Валерій Бебик (політолог, відомий ексцентричними теоріями на кшталт тієї, що Ісус Христос був вихідцем із Галичини. — Авт.) пише про скіфо-трипільську цивілізацію. Як пов’язані скіфи та трипільці, між якими колосальний розрив у часі та ареалах? Наша земля — казан народів, але кожен із них мав тут свій час і локацію.

Чи допоможе генетика розкрити загадки археології

Археогенетика як наука тільки розвивається, це перші десятиліття її загального визнання. Річ у тім, що поки досліджено доволі мало генетичного матеріалу з кісток, знайдених на теренах України, тому робити остаточні висновки зарано. Генетичні аналізи в нас наразі не роблять, матеріал треба передавати до Швеції, Франції, США, Великобританії. Росіяни багатші й передають свої матеріали за кордон швидше. У нас триває накопичення матеріалу, тому з’являється багато спекуляцій на темі. Кожен шукає своїх предків, а генетика дає значні можливості, щоб знайти родичів навіть у бронзовій добі, а то й раніше.

…І про найцікавіші відкриття

Моя перша археологічна практика проходила на Кіровському поселенні доби пізньої бронзи у Східному Криму. Це був 1964 рік, я був студентом. І тоді знайшов бронзовий серп, як тепер знаю, кабаківського типу. Це була перша вагома знахідка в моєму житті. Знахідка бронзової речі в контексті культурного шару бронзового віку. Я тоді хворів, але коли знайшов той серп, миттєво одужав. Нині таких серпів знайдено десятки по всій Лівобережній Україні.

Портрет

Портрет Віталія Отрощенка. Художник Володимир Журавель, 1989 рік. Фотокопія з архіву співрозмовника

Моя спеціалізація — спільноти бронзової доби. Також мене цікавить кіммерійська доба — на стику із бронзою, а ще білозерська культура — доба фінальної бронзи. Свого часу мені пощастило брати участь у її виділенні. 

Кожен із п’яти періодів бронзової доби мав специфічні поховальні ритуали. Небіжчики у похованнях здебільшого були зібгані, проте кожен по-своєму, зі своїми ритуальними особливостями. Коли почалися розкопки курганів, ще за часів Російської імперії, ці рештки сприймали без розбору як зібгані та фарбовані кістяки. Але в жорстких дискусіях із колегами ми змогли чимало уточнити та розподілити їх на десятки археологічних культур праісторії.

Мені подобається, коли у похованні й артефактів особливо немає, а ти доводиш, що воно належить до певного періоду за напутньою їжею, за шматком м’яса — воно вже зітліло, але кістки залишаються. За тим, де лежить це м’ясо, з якої частини тіла та якої тварини, за тим, чи була в небіжчика налобна пов’язка, виходимо на культурну атрибуцію комплексу. Із доби бронзи залишилося небагато поховань із інвентарем, тому нам доводиться працювати на нюансах. І коли у вас є вибірка із 100—200 визначених поховань, ці нюанси відображаються статистично.

Взагалі, у археології доби бронзи найбільше люблю працювати з небіжчиками. Можна сказати, що археологічну наукову кар’єру я побудував на людських кістяках.

***

Це друга частина інтерв’ю з Віталієм Отрощенком. Першу, про археологічний бум в Україні 1960—1980-х років та відомі скіфські знахідки з колекції Скарбниці Національного музею історії України, можна прочитати за посиланням

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської

Про співрозмовника

Віталій Отрощенко — український археолог, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу археології енеоліту — бронзової доби Інституту археології НАН України, лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки (2002). Брав участь у розкопках Керченської, Каховської та Запорізької новобудовних археологічних експедицій у 1964—1974 роках. У 1975—1976 і 1978—1987 роках очолював Запорізьку новобудовну експедицію Інституту археології АН УРСР.

Загалом дослідив понад 100 курганів у степах України, серед них — любимівські, гюнівські, великобілозерські, Чингульський кургани. В останньому розкопано найвідоміше непограбоване поховання половецького хана.

Серед наукових зацікавлень — проблеми культурогенези населення півдня Східної Європи у ІІІ—ІІ тис. до н. е., періодизація доби бронзи України, вивчення матеріальної та духовної культури племен бронзової доби, а також нещадна критика міфотворчості на ґрунті археології. Ключові дослідження присвячені історії племен зрубної спільноти доби пізньої бронзи. Підготував до захисту дев’ять кандидатів історичних наук. Троє з них згодом успішно захистили докторські дисертації.

Переглянуто 1049 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Цього дня

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)