10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64
 Каса: до 17:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Б Блог

Понеділок, 17 травня 2021 21:32

Якими постають вежові годинники міста Києва у джерелах XVI–XVIII ст.

Механічний годинник – один із найважливіших пристроїв в історії людства. Його поширення в пізньосередньовічній Європі XIII–XIV ст. уможливило суттєве пожвавлення розвитку майже всіх сфер життя, особливо – міської економіки та науки. Британський історик та популяризатор науки Ніл Ферґюсон стверджує, що, окрім зазначеного, історія годинникарства – це ще й один із найбільш наочних прикладів “піднесення Заходу”. Адже, вперше винайдений у VIII ст. в Китаї, механічний годинник найбільшого розвитку отримав саме в Європі. І вже у XVII–XVIII ст. китайські імператори регулярно закуповували витвори європейських годинникарів.

Українські землі відносно рано долучилися до ареалу поширення європейського годинникарства. У місті Кафі (нині – Феодосія в АР Крим) від останньої чверті XIV ст. функціонував перший відомий нам механічний годинник у Східній Європі. На той час Кафа була важливою торговельною факторією італійського міста-держави Генуї. Джерела свідчать, що жителі міста пишалися своїм вежовим годинником, який водночас був символом і сприяв соціально-господарському поступу цього важливого торговельного центру Північного Причорномор’я.

Завдяки давній практиці правителів Руського королівства сприяти переселенню німецьких ремісників у галицькі міста, тут вже на самому початку XV ст. згадується вежовий годинник у Львові та фахові годинникарі. Львівське міське самоврядування, зважаючи на практичні потреби купецтва, ремісництва та духовенства, почало приділяти значну увагу годинникарству, і від початку XV ст. утримувало посаду міського годинникаря. Його обирали з-поміж місцевих майстрів. За догляд міського годинника на ратуші місто платило годинникарю досить високу платню та щось на кшталт премій, а також надавало спеціальне житло поблизу. Тривалий час львівське годинникарство не підпадало під чіткі цехові вимоги, і ним де-факто могли вільно займатися всі охочі. З огляду на відносно значну кількість жителів, це посприяло перетворенню Львова на стабільний центр годинникарства на українських землях XV–XVIII ст. Кульмінацією розвитку годинникарства у Львові стала організація в 1751–1766 рр. цеху годинникарів – ремісничого об’єднання для захисту інтересів виробників у місті. Львівські годинникарі XV–XVIII ст. виготовляли: вежові годинники (так, 1504 р. монах одного з місцевих монастирів побудував годинник для львівської ратуші, який автоматично вибивав години за допомогою дзвону (раніше це робив вручну міський гармаш); настінні годинники (згідно з актом короля Міхала Корибута Вишневецького від 1671 р. кожен легальний львівський годинникар для підтвердження своїх умінь мав виготовляти такі годинники); кишенькові годинники (у фондах Королівського замку у Варшаві зберігається кишеньковий годинник другої половини XVIII ст. львівського годинникаря Антонія Камінського). А на початку XIX ст. львівський годинникар Ян Енгель навіть виготовляв конструкційно складні хронометри.

Саме Львів у ранньомодерній Україні був центром годинникарства, але численні згадки у джерелах свідчать про наявність осередків годинникарства й у інших містах на українських землях XV–XVIII ст. Одним із найцікавіших є розвиток годинникарства у Києві. Перші згадки про механічні годинники фіксують у середині та другій половини XVI ст.

Спробуємо розглянути перші згадки про годинники в Києві та проаналізуємо їхні особливості.

Вище ми вже акцентували увагу на важливій ролі громадських (зазвичай вежових) годинників у господарському житті тогочасних міст. Ймовірно, саме активізування економічного життя в Києві у середині та другій половині XVI ст. й посприяло появі тут перших часовимірювальних пристроїв. Історико-археологічні дослідження вказують, що населення Києва, після спустошливих нападів степовиків середини XIII – кінця XV ст., в XVI ст. поступово починає збільшуватися, досягаючи в середині XVI ст. приблизно 6–7 тисяч жителів (за даними Гліба Івакіна), а в середині XVII ст. – близько 12 тисяч осіб (за даними Сергія Климовського).

Піднесенню Києва посприяло, зокрема, й надання великим литовським князем Олександром Ягелончиком низки грамот (1494–1503), які встановили міське самоврядування відповідно до магдебурзького права. Серед цих документів особливо цікавим є акт 1503 р., у якому вперше наведено перелік київських ремісників, серед яких згадано, зокрема, ковалів та золотарів (представники цих ремісничих професій часто могли займатися й годинникарством, прикладом чого є задокументовані випадки у Львові XVI ст.). До того ж, місцева київська практика пізніших часів традиційно зараховувала до срібного цеху (інша назва – цех золотарів) годинникарів. Все це дає змогу припустити, що механічні годинники та годинникарі були в Києві вже у перших десятиліттях XVI ст. (цех золотарів вперше згадується в Києві 1518 р.). Додатковим аргументом може слугувати й те, що укладач опису Київського замку середини XVI ст., в якому вперше згадано годинник у Києві, акцентує увагу на старості споруд і нагальній потребі їхнього ремонту. Швидше за все годинник тут був встановлений задовго до згаданої ревізії. Більше того, чергова люстрація 1570 р. фіксувала, що київський вежовий годинник на замковій вежі зіпсувався. Якщо припустити, що він зламався не через недогляд, а від спрацювання механізму (а це, відповідно до розрахунків історика годинникарства М. Франка, наступало після 80 років експлуатації вежового годинника простої конструкції), то можна датувати його першими десятиліттями XVI ст., коли Київський замок інтенсивно будували.

Ілюстрація 01

Фрагмент малюнка Абрагама ван Вестерфельда із зображенням Київського замку. 1651 р.

У тексті люстрації середини XVI ст. опис годинника наведено вельми коротко (цитата староукраїнською мовою): «Зекгаръ в замьку на вежи с колы и со всими приправами выбивает 24. Зекгармистръ, который поправуетъ зекгари, Якубъ Пушькаръ, берет отъ зекгара особно съ скарбу господарського 15 копъ грошей, а сукьна луньского 5 локоть». Спираючись на описи відомих нам тогочасних вежових годинників (наприклад, вежовий годинник на ратуші міста Львова), можемо припустити, що часовимірювальний пристрій на вежі Київського замку, крім механізму відбивання годин, міг мати ще й циферблат.

 

Ілюстрація 02

 

Частина механізму вежового годинника XVI ст. Західна Європа.

 

Описи другої половини XVI ст. Київського замку, який у XIV–XVII ст. був розташований на Замковій (Киселівській, Флорівській) горі, дають змогу уточнити, що в 1552 р. його укріплення мали 15 захисних веж й годинник був саме на тій, яка стояла в напрямку Подолу. Історик та археолог Сергій Климовський вважає, що годинник у той час знаходився на Воєводській брамі Київського замку. Наступна люстрація 1570 р. локалізує місце годинника на шостій вежі, хоч і зазначає, що сам пристрій вже був „зепсованый”. Ймовірно, до поломки годинник обслуговував як жителів „підзамчого” (території Подолу, яка прилягала до Замкової гори і юридично підпорядковувалася адміністрації замку), так і решті жителів Подолу, які підпорядковувалися Київській ратуші.

Іншою частиною Києва, де у другій половині XVI ст. функціонував вежовий годинник, був Печерськ. Тут у 1584 р. побував львівський купець (згодом монах) Мартин Груневег, який згодом у своїх подорожніх нотатках зафіксував, що на одній з дерев’яних дзвіниць Києво-Печерського монастиря є годинник. Мартин Груневег наголосив, що наявність годинника „в тому краї вже дивина”. З огляду на малу кількістю писемних згадок про годинники в Києві другої половини XVI ст., з львівським купцем важко не погодитися.

 

Ілюстрація 03

Зображення Києво-Печерської лаври на гравюрі А. Кальнофойського, вміщеній в “Тератургімі”. 1638 р.

У наступному XVII ст. згадок про наявність вежових годинників у Києві закономірно збільшується, хоч воєнні лихоліття середини – другої половини XVII ст. і спричинені ними (і не ними) масштабні пожежі суттєво обмежували розвиток годинникарства у місті. Так, в середині XVII ст. про наявність громадських годинників опосередковано згадував Павло Алепський (зокрема, на огорожі Києво-братського колегіуму). В 1670-х рр. в одному з документів йшлося про пожежу, в якій згоріли „...церкви Богоявления Господня, да другая Благовещения Пресвятыя Богородицы погорели… и колокольня с колоколы, и часовня с часы…”. 

 

Ілюстрація 04

Панорама Києва (Поділ, Верхнє місто і Київський замок). Робота  Абрагама ван Вестерфельда. 1651 р.

 

Також, щонайменше з кінця XVII ст. годинник був серед комплексу споруд Київської ратуші. 1697 р. неподалік цієї будівлі була споруджена кам’яна вежа з годинником. Один із сучасників у 1718 р. так його описував: «на ратуши дзегаръ чудесный, где архангелъ Михаилъ копіемъ во время пробиття часов, зм въ уста билъ столко, сколко часовъ удяряло”. На жаль, того ж року цей годинник згорів під час чергової масштабної пожежі на Подолі. Повноцінно відбудувати будівлю ратуші вдалося лише 1737 р. Дослідник та мандрівник І. Гільдештендт (1745–1781) у своїх подорожніх нотатках вказує, що посередині одного з довгих боків ратуші була збудована вежа заввишки 20 сажнів (42,6 м). У її верхній частині був розміщений вежовий годинник з 4-ма циферблатами. Годинник сповіщав грою дзвонів години й чверті. Неймовірно цікавий опис цього годинника залишив у своєму дослідженні Києва відомий історик середини ХІХ ст. Микола Закревський: “Фигура Архангела (Архистратига Михаїла – прим. авт.) была такъ устроена при часахъ на башнѢ, что во время ихъ боя, она ударяла стальнымъ копіемъ въ кременистую пасть змѢя, отъ чего сыпались изъ нея искры. Над часами вокругъ карниза башни была надпись славянскими золочеными буквами: «Богомъ хранима града Кіева 1697»”. У дослідників історії Києва опис цього механізму викликає певні сумніви, оскільки не знаходить підтвердження серед інших джерел. Сам же годинник вже майже традиційно став жертвою чергової масштабної пожежі (1811), яка, ймовірно, найбільше спричинила зміну забудови Подолу.

 

Ілюстрація 05

Головний фасад Київської ратуші. Кресленик Андрія Меленського. 1800-ті рр.

 

Ось такими з джерел постають вежові годинники Києва XVI–XVIII ст., які сприяли розвитку міста, підкреслювали його статус та дивували подорожніх. Запрошуємо більше дізнатися про історію часовимірювальних пристроїв на тематичних екскурсіях у Національному музеї історії України.

Текст: Анатолій Бараннік, науковий співробітник Національного музею історії України

Колаж: Анастасія Пташинська

 

Переглянуто 395 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Цього дня

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)