10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64
 Каса: до 17:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Б Блог

Субота, 15 травня 2021 08:57

Про що можуть розповісти кістки: навала 1240 року, хвороби та лікування в давньоруському Києві

У серпні цього року Національний музей історії України (МІСТ) представить масштабний проєкт про історію Десятинної церкви. Він приурочений до 1025-річчя з дня освячення першого кам’яного християнського храму Київської Русі. Церкву зруйнували монголо-татари під час навали 1240 року. Згодом її кілька разів відбудовували.

До проєкту долучені багато музейних співробітників та інших фахівців. Серед них — Олександра Козак, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу біоархеології Інституту археології Національної академії наук України. Пані Олександра досліджувала поховання на території та поблизу Десятинної церкви. Її основний науковий інтерес — палеопатологія населення території України доби бронзи — раннього модерного часу. Тобто, як впливало середовище на організми людей і чим вони хворіли понад тисячу років тому.

Козак фейсбук

Олександра Козак. Фото з фейсбук-сторінки співрозмовниці

 

Ми спілкувалися про поховання біля Десятинної церкви, про хвороби та їх лікування у давньоруському Києві, як ізолювали хворих і чого може досягти наука завдяки таким дослідженням.

«Територію Десятинної церкви прибрали майже одразу після монголо-татарської навали»

Коли монголо-татари захопили Київ у 1240 році, за літописами, оборонці Києва намагалися заховатися в Десятинній церкві, але стіни споруди обвалилися. Нещодавно ви розповідали, що те поховання на початку ХХ століття знайшов російський археолог Михайло Каргер. Нині про рештки з поховання нічого невідомо. Які є матеріальні підтвердження, що це поховання існувало?

Справді невідомо, де ці рештки. Каргер знайшов кілька ям з рештками. За його твердженням, люди, які ховалися у підвалах, намагалися прорити прохід на схил Дніпра, але їх там завалило. Я знаю лише про цю одну групу. Де рештки інших людей, які нібито загинули у Десятинній церкві — невідомо.

Ливарна форма

 

Ливарна форма з таємного сховку, спорудженого в ХІІ—ХІІІ століттях у вівтарній частині Десятинної церкви. Сховок знайшли під час розкопок Михайла Каргера у 1939 році. Колекція МІСТ

Цю територію прибрали майже одразу після монголо-татарської навали — впродовж року, точніше, десь наприкінці літа 1241 року. Люди, які залишилися у Києві, розбирали завали Десятинки, могли зібрати ці рештки і перепоховати деінде. Але чи заходили люди в Десятинну церкву під час навали, чи справді там ховалися, чи це лише літописні описи? Так, когось знайшли у підвалі. Решта — це припущення, писемна історія дуже суб’єктивна.

На території поруч із Десятинною церквою під час подій 1240 року загинули чимало людей. Одне з тогочасних поховань ви досліджували...

Не одне. Більше. У 2006 році було знайдено яму на території Десятинної церкви, в якій лежали дев’ять дорослих та 11 дітей. Там були окремі рештки — те, що зібрано десь на території, під будинками або просто на вулиці. Мертвих перепоховали в цій ямі. Також ми з колегами досліджували поховання в будинках на вулиці Володимирській. Там знайшли 4—5 людей, які ховалися в будинку. Один чоловік лежав на сходах — коли будинок завалився, його там привалило. На вулиці Великій Житомирській було кілька ділянок, де люди лежали під стінами. Під час прибирання міста їх не знайшли і не перепоховали.

Наскільки дослідженими є ці території в контексті винищення Києва монголо-татарами в 1240 році? Що ще хотіли б опрацювати науковці?

Оскільки у Києві постійно відбувається будівництво, й відбувалося впродовж століть, більша частина культурного шару на цій території вже знищена. Залишилося доволі багато недосліджених місць під старими будівлями, та там, де раніше ніхто не будував. Можливі випадкові знахідки, чи знахідки під час відкриття глибоких котлованів, як от на Подолі, на Поштовій площі, як при дослідженні території навколо Десятинної церкви, які все ще тривають.

На початку ХХ століття на території Верхнього міста (частини Києва, в якій жила еліта та яка найбільше постраждала від навали. — Авт.) знайшли величезний рів. Дмитро Мілєєв (російський археолог та архітектор, який у 1914 році здійснював розкопки Десятинної церкви. — Авт.) писав, що там лежали близько тисячі, а може й кілька тисяч, кістяків. Це поховання він пов’язував з монголо-татарською навалою. Серед черепів він бачив типово монгольський. Ці кістки ніхто не досліджував, на жаль. Вони десь перепоховані і вже недоступні для нас. Під час тих розкопок у рову також було знайдено речі ХІІІ століття.

Рештки

Рештки загиблих у 1240 році киян, досліджені в 2000-х роках. Джерело nmiu.org

 

Чи знаходили рештки монголо-татар?

Ні. На території Києва жодного разу не бачила.

Але, напевно, і такі загиблі були...

Можливо, вони одразу забирали тіла, можливо, у них був інший обряд поховання, наприклад, тіла спалювали.

«Навряд чи монголо-татари винищували населення під корінь»

Загинуло чимало людей. Скільки їх було на думку науковців?

Точної цифри немає. Кажуть, що дуже багато, але де ці загиблі? Або їх спалили, або їх було не дуже багато. Навряд чи монголо-татари винищували населення під корінь. Після навали місто доволі швидко відновлювалося, і комусь потрібно було це робити. Через рік проводили будівельні роботи, навіть у Верхньому Києві зводили будинки. Життя тривало. Отже, знищували тільки тих, хто пручався найбільше. Дружину і, можливо, тих, хто тікав. Мабуть, хтось встиг заховатися, хтось пішов із Києва.

У цей час у місті було не дуже багато людей. Хто встиг, той пішов, бо всі знали, що підходять війська Батия. Серед знайдених решток лише одиниці — жінки, є діти і чоловіки. Чого не пішли діти — не розумію. Жінок, можливо, забрали в полон.

Наскільки розумію, поховання після тих трагічних подій стали важливим джерелом досліджень про Київ — відобразили зріз населення певного періоду.

Нині ми маємо максимум 50 тогочасних скелетів, це доволі мало для популяційних досліджень. Але — так, вони показують людей, які були в Києві на той час.

Щоправда, для антропологів, біоархеологів, демографів важливо, щоб у такому одночасному зрізі було населення, яке жило у цьому місті. У момент навали в Києві були не тільки кияни. Можливо, дружина звідкілясь прийшла, можливо, хтось тікав з інших міст і ховався в Києві.

Малюнок Хвойки

Поховання киян, загиблих під час оборони міста 1240 року. Малюнок Вікентія Хвойки. Джерело nmiu.org

 

Наскільки мультикультурним був Київ часів Русі?

Він був різним. Були посади, «райони», де, на думку науковців, жили люди різних національностей. Приміром, вірмени. На Подолі частину населення складали татари. Тут було багато купців. Княжа дружина не була одноетнічною.

Упродовж усього формування Києва сюди сходилися люди з навколишніх міст. З Х століття тут був конгломерат. Виділити одне етнічне населення ми не можемо — це нащадки різних племен. Автохтонне населення, з якого сформувався Київ, поховане на Щекавиці і, можливо, на Подолі, це початок Х — початок ХІ століть. Далі починається «каша»: тут були скандинави, люди з півдня, можливо, хтось із сучасної Західної Європи.

«Перший індикатор можливої епідемії — підвищення дитячої захворюваності і смертності»

Перейдемо до «навали» хвороб. Про яку найдавнішу епідемію в Києві відомо дослідникам?

У нас немає свідчень про епідемії вірусних інфекцій, які забирають одразу багато людей. На кістках ми цього не бачимо. У літописах, приміром, читаємо про сім тисяч домовин у 1092 році (у Київському літописі згадано епідемію в Полоцьку. — Авт.), відомо про кілька епідемій, але їхніх слідів ми не маємо. Ми мали б знайти масові поховання або поховання, розташовані доволі близько одне від одного на одному чи кількох цвинтарях або некрополях. Але таких знахідок немає. Проте й зафіксувати таке важко, бо археологи копають там, де дозволено, і ми не можемо розкрити якийсь могильник повністю. Так, так званий Перший некрополь між Десятинною вулицею і Десятинною церквою розкопаний фрагментами. Якби його відкрили повністю, можливо, ми могли б щось зафіксувати.

Шолом

Шолом першої половини ХІІІ століття. Знахідка з таємного сховку, спорудженого в ХІІ—ХІІІ століттях у вівтарній частині Десятинної церкви. Колекція МІСТ

 

У нас є кілька підозр, що була епідемія. Фіксуємо це по дитячих похованнях. Діти страждали від інфекційних захворювань найбільше — були до них найчутливішими. Тому перший індикатор, що щось іде не так, — підвищення дитячої захворюваності і смертності. У нас є дві ділянки дитячих поховань на Великій Житомирській і на Подолі, у яких діти лежать одне до одного дуже близько. На Великій Житомирській у більшості дітей є сліди цинги та якоїсь інфекції, очевидно, туберкульозу. Це дві хвороби, які ходять поряд. Епідемія туберкульозу є і зараз. Могла бути й тоді. Перебіг цієї хвороби повільний. Вона є постійно, періодично відбуваються спалахи. Цинга могла стати наслідком тривалого захворювання на туберкульоз. Діти, які мали подібні симптоми, могли загинути в один час або дуже близько за часом. Це може бути ознакою епідемії.

Як розвиваються дослідження інфекційних захворювань минулого? Смерть від вірусної інфекції або її наслідки дослідити складніше, ніж смерть у бою.

Нові методики з’являються, але вони страшенно дорогі. Потрібен величезний проєкт, щоб досліджувати багато й одразу. Можна досліджувати точково: вже існують методики ДНК-аналізу на інфекційні захворювання. Так визначили чуму в епоху бронзи і в Середньовіччі. Якщо в Україні з’явиться можливість створити лабораторію, в якій робитимуть генетичний аналіз, можливо, це дасть нам змогу розкрити якісь таємниці. Наприклад, де люди, які гинули під час епідемій? Чи були ендемічні захворювання? Вони наявні у популяції постійно, і люди, що живуть там, де вони поширені, є носіями, але не хворіють, бо добре до них пристосовані.

Іноді, але доволі рідко, ми бачимо на кістках сліди прокази. У Х—ХІ століттях в Європі теж була епідемія прокази: через хрестоносців, які, нібито, принесли її з єрусалимських походів, через постійні міграції та війни, з ендемічної хвороби вона перетворилася на епідемічну. Проказа дійшла і до Києва. У Х столітті тут зафіксовано кілька її випадків. Вони мають бути і пізніше, але довести це за антропологічними і генетичними даними ми поки не можемо.

Які найдавніші випадки туберкульозу в Києві відомі дослідникам?

З Х століття. І цих випадків доволі багато. Можливо, туберкульоз на цій території був весь час. Взагалі цю хворобу фіксують ще в неоліті, енеоліті. На території України він теж повинен бути і в цей час. Я зустрічала багато випадків цієї хвороби на території України, починаючи з доби ранньої бронзи. У ХІ—ХІІ століттях трапляються доволі серйозні запущені випадки спінального туберкульозу.

Ці запущені випадки можуть свідчити про розвиток медицини? Про те, що людина могла довго жити з такою хворобою?

Можливо. І це свідчить про розвинений імунітет людини.

«У давньоруському Києві щось допомагало людям з менінгітом жити довго»

У біоархеології є методи, що допомагають дізнаватися про особливості медицини? Якими речовинами лікували хворих у давньоруському Києві, чи ізолювали їх від решти людей?

Це важко, але можливо. З хірургією складно, бо в нас немає жодних зафіксованих випадків ампутацій, хоча вони повинні бути. Метод трепанацій навряд чи був розвинений у цей період. Дехто стверджує, що знаходив у Києві черепи з трепанаційними отворами, але я їх не бачила.

Діо

Діорама Києва Х—ХІІІ століть в експозиції МІСТ. Фото Вікторії Сідорової

Очевидно, була розвинута щелепно-лицьова хірургія. У киян повинні були рвати зуби. Але довести, що зуб вирвали, а не він випав сам, складно. Зараз одне з питань, які нас цікавлять — як відрізнити штучне видалення зуба від природнього.

У Києві часів Русі вміли лікувати рани. На території міста, на теперішній вулиці Паторжинського, був невеликий некрополь, де знайшли череп з п’ятьма великими тріщинами. Це — наслідок травми. Але тріщини загоєні. Без медичної допомоги людина загинула б. Як чоловік вижив — для мене диво. Напевно, одразу після удару цю людину дуже вміло перев’язали, зупинили внутрішню кровотечу, як — теж не розумію, бо жодних слідів втручання чи лікування немає.

У Києво-Печерському патерику є багато описів лікування, розповідається про Аліпія, який лікував шкірні захворювання. Ми використовуємо цю статтю патерика для підтвердження симптоматичного лікування, зокрема, прокази.

Є підстави вважати, що цвинтар на вулиці Паторжинського належав до Ірининського монастиря, при якому могла бути лікарня. Можливо, у цій лікарні концентрували людей також і зі шкірними захворюваннями. По-перше, на некрополі багато слідів різних інфекцій, і ми знайшли сліди прокази. Там їх набагато більше, ніж загалом у Києві в цей час. 

Ірининська

Розкопки Ірининської церкви. З акварелі Михайла Сажина. Кінець 1840-х років

Досить часто в Середньовіччі, та й раніше, трапляються захворювання, які навіть сьогодні лікуються важко. Серед таких — менінгіти. Зараз їх можна вилікувати потужними антибіотиками. Тоді антибіотиків не було, а в Києві я знайшла багато випадків загоєних ознак запалень оболонок мозку. Не скажу, як це відбувалося, але щось допомагало людям із такими хворобами жити довго.

Наскільки мені відомо, у Києві не знайшли жодних лікарських інструментів часів Русі. Заклад на кшталт лікарні відомий тільки при Києво-Печерській лаврі. Тоді було прийнято, що біля монастиря збиралися хворі, каліки. Можливо, монахи допомагали їм, бо світських лікарів було дуже мало.

Чи відомі у давньоруському Києві заходи на кшталт карантину?

Я про такі випадки не знаю. У Середньовіччі люди сприймали епідемію, як божу кару, не розуміли, чому вони хворіють всі разом. Карантинні заходи з’явилися лише у XVIII столітті під час епідемії чуми 1770 року. Тоді хворих ізолювали на Трухановому острові. Туди ж виселяли людей, в яких захворів хтось у родині. Будинки, у яких були хворі — забивали дошками або спалювали.

Дослідниця Ольга Крайня знайшла інформацію про так звані таємні поховання, зокрема в Києві. Люди, у родині яких хтось захворів, хотіли приховати це і таємно ховали родичів у садку, у дворі. Виносили тіло вночі, щоб ніхто не бачив. Ми іноді знаходимо поховання, які могли з’явитися так, але таке їх походження доволі важко довести. Наприклад, під час розкопок на території Київського арсеналу знайшли поховання, в якому були троє чоловіків і жінка: дві людини поряд і зверху ще дві. Можливо, тут ми маємо справу саме з таким похованням.

Інформація про хвороби Х—ХІ століть може допомогти сучасній науці? Наприклад, щоб науковці краще розуміли, як організм сприймає хвороби, як вони поширюються.

Наш організм реагує на хвороби геть інакше, ніж століття тому. Люди почали активно використовувати антибіотики та стероїди, які змінили реакції людського тіла на захворювання. Тож такі порівняння можуть допомогти, хіба, якщо припускати, що буде, якщо ми перестанемо реагувати на сучасні препарати.

Хрест

Процесійний хрест із поховання киян, загиблих внаслідок подій 1240 року. Колекція МІСТ

 

Коли я працювала у Німеччині, у нашій лабораторії досліджували мікрометастази онкозахворювань. Ми випадково почали знаходити в ребрах дуже дрібні (1–2 мм) вогнища, які пов’язали з метастазами. Дослідження показало: якщо в людини є онкологія, ще коли немає великих метастазів, іноді в кістках з’являються мікрометастази, які можна побачити, якщо шукати спрямовано. Такі дослідження у сучасній медицині є доволі рідкісними, бо більше покладаються на біохімічні та генетичні дослідження. Зараз активно досліджується геном збудників різних захворювань у минулому, можливо, це допоможе спрогнозувати мутації в майбутньому.

Але в нашій історичній антропології та палеопатології спрацьовує той самий принцип, що і в загальній історії: хто не знає свого минулого — не матиме майбутнього.

«У черняхівській культурі та у скіфів дитячі поховання часто багатші за поховання дорослих»

Читала, що серед ваших наукових інтересів є дослідження соціального статусу дитини. Шанобливе ставлення до дитини — доволі пізнє явище в історії людства. Як дбали про дітей у давньоруському Києві? Коли дитина ставала дорослою?

Дитина ставала дорослою, коли могла виконувати певну дорослу роботу, щойно відходила від матері у «сферу впливу» батька чи соціуму. Складно визначити, в якому віці це відбувалося. Ми знаємо про дітей, які починали працювати у 6—7 років.

Ця тема мало розроблена, і не лише в нас. Дослідники почали цікавитися нею 5—10 років тому. Хоча ми можемо оцінювати ставлення до дітей по похованнях. Наприклад, у черняхівській культурі (археологічна культура ІІ—VI століть. — Авт.) є багаті поховання дітей 1—2 років. Нещодавно досліджувала поховання дитинки в селі Війтенках поблизу Харкова, де розташований величезний черняхівський могильник. У похованні дитини було близько 17 посудин. Дитині було до двох років, вона була дуже хвора. Її завалили посудинами, очевидно, з їжею, прикрасами, курячими яйцями (представники черняхівської культури іноді клали в поховання яйця птахів. — Авт.).

Намисто

Намисто та підвіски з могильника біля села Черняхів. Черняхівська археологічна культура, IV століття. Колекція МІСТ

 

У черняхівській культурі, та й у більш ранніх культурах, зокрема у скіфів й у пізніх скіфів римського часу, дитячі поховання часто суттєво багатші за поховання дорослих. Приміром, на Більському городищі у 2000-х роках було знайдено поховання маленької скіфської дівчинки, повністю вкрите бісером.

Це — традиція. Також це залежало від статків родини.

До речі, на що хворіла дитина з поховання у Війтенках?

Мені вдалося реконструювати, що ця дівчинка, яка мала 1—2 роки, страждала на отит. Можливо, не догледіли, лишили на протягу, можливо, з іншої причини. Через біль дитина не могла нормально їсти, бо смоктання при грудному вигодовуванні дає навантаження на вуха. Дитина була виснажена від голоду, на її кісточках є сліди анемії та цинги. Зрештою, внаслідок ускладнення отиту почався менінгіт, від якого вона і померла. При такому захворюванні вона мала постійно відчувати біль. Цей жах тривав місяць-півтора, тому ми можемо побачити наслідки на скелеті. Адже реакція на запальні процеси на кістках дітей з’являється доволі швидко.  

«У карантин колеги почали багато писати»

Як карантин вплинув на роботу відділення біоархеології? Ви співпрацюєте з іноземними лабораторіями, які мають сучасніше обладнання. Припускаю, що через пандемію це ускладнилось.

Загалом робота триває. Торік у жовтні передали в Німеччину матеріали для ізотопного аналізу черняхівського могильника. Зараз працюємо над спільним проектом з Францією, матеріали надсилаємо за кордон переважно для генетичних та ізотопних досліджень — їх в Україні не роблять. Тож можливість співпрацювати з іншими країнами є, хоча їздити туди і спілкуватися, звісно, неможливо.

На карантині ми відкрили для себе зум-конференції. У нас при інституті працює семінар «Біоархеологія», на якому студенти та аспіранти навчаються палеопатології, обговорюються питання різних галузей біоархеології. До карантину брати участь у засіданнях та заняттям могли лише кияни чи студенти, які навчалися в Києві. Тепер робимо це в зумі, до нас долучилися колеги з інших міст України: з Харкова, Дніпра, також з’явилися учасники з Білорусі.

Олександра Козак

Фото з фейсбук-сторінки Олександри Козак

 

У березні цього року провідний палеопатолог світового рівня професор Міхаель Шульц прочитав цій групі лекцію про свої дослідження та методики. Раніше для цього потрібно було їхати за кордон і платити великі гроші за навчання у нього. Зараз ми залучаємо й інших колег з інституцій Європи для читання лекцій та обговорень на нашому семінарі. Завдяки карантину відкритих лекцій такого рівня і в інших галузях науки проводиться чимало.

Бачу, що колеги почали багато писати. Зазвичай на дорогу до роботи витрачається 2—3 години. Зараз ми менше працюємо з матеріалом, але пишемо більше. Побільшало матеріалів і наших власних, і у співавторстві з іноземцями. У цьому аспекті карантин допоміг науці.

Марія Прокопенко

На заставці колаж Анастасії Пташинської

Про співрозмовницю

Олександра Козак закінчила біологічний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Стажувалася в Інституті археології Російської академії наук (1998), Гамбурзькому університеті (1999—2000), Центрі анатомії та ембріології Ґеттінґенського університету (2000—2008). Брала участь у експедиціях в Україні, Польщі, Словаччині, Єгипті.

Основні праці: «Кияни княжої доби. Біоархеологічні студії» (2010), «Антропологічне дослідження поховань із саркофагів усипальниці Ольгердовичів Успенського собору Києво-Печерської Лаври» (2018). Поточне дослідження стосується формування давньої людності на території України за даними антропології та біоархеології.

Переглянуто 802 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Цього дня

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)