10:00 - 18:00
 (044) 278 48 64
 Каса: до 17:00 

 м.Київ
 вул. Володимирська, 2 

Б Блог

П'ятниця, 05 березня 2021 09:57

У них київська прописка. Як музей намагався повернути давні прикраси, вивезені під час Другої світової війни

Жертвами Другої світової війни стали не лише люди, а й тисячі музейних пам’яток. Хоча частину фондів Національного музею історії України (тоді — Центрального історичного музею імені Тараса Шевченка) 1941 року евакуювали до Уфи, чимало експонатів втрачено. На початку 2000-х років тодішня завідувачка Музею історичних коштовностей України (філія НМІУ) Людмила Строкова допомагала повернути до Києва 19 так званих старожитностей антів — це фібули (застібки) та ремінна гарнітура, які за дивних обставин потрапили до Краківського археологічного музею.

З Людмилою Строковою ми розмовляємо у будівлі Національного музею українського народного декоративного мистецтва, де нині вона працює генеральною директоркою. Саме на першому поверсі цієї будівлі, в колишніх митрополичих покоях та Благовіщенській церкві на території Києво-Печерської лаври, на початку нацистської окупації розташовувалася археологічна колекція Центрального історичного музею. Пані Людмила розповіла, як доводила належність стародавніх предметів до київських колекцій і як ця історія стала на паузу.

Що відбувалося з колекцією музею під час Другої світової війни

У вересні 1941 року колекцію Центрального історичного музею, насамперед вироби з дорогоцінних металів, евакуювали до Башкирського художнього музею в Уфі. Артефакти часів епохи Великого переселення народів не вивозили: щось так і залишилося у вітринах в експозиції, щось зберігалося в фондах.

Музей 5

Національний музей українського народного декоративного мистецтва. Джерело: kyivmaps.com

 

Майбутнє пам’яток в окупованому місті було непевним. На початку Другої світової війни в Берліні створили Рейхсміністерство окупованих областей Сходу, яке очолив Альфред Розенберг. На окупованих територіях ця структура в основному вивчала та «повертала» до Німеччини культурні цінності, насамперед пов’язані з германськими народами.

Фахівці, які мали цим займатися, прибули до Києва в грудні 1941 року. Серед них був угорський археолог Нандор Феттіх. Свідчення про ті часи можна прочитати в його «Київському щоденнику». Людмила Строкова цитує видання: «В одній залі виставки у великих вітринах лежать абсолютно непошкоджені, у великій кількості бронзові та срібні фібули доби переселення народів. Більша частина з них не опублікована». Про ці ж фібули дослідник пише, що «за кожну з них різні музеї світу платили б сотні, тисячі, силу-силенну грошей».

Ці та інші археологічні пам’ятки Феттіх показував доктору Рудольфу Штампфусу. Частину артефактів VI—VII століть той ще в 1941 році відправив до Берліна, щоб показати Розенбергу. Дещо Штампфус надсилав дружині.  

У січні 1942 року колекції історичного музею перемістили до нинішнього Будинку вчителя. Частину навіть виставили до огляду. А за півтора року нацисти вирішили вивезти найцінніше на захід. Пакуванням і вивезенням експонатів історичного музею займався археолог Петро Курінний. У 1926—1932 роках він був директором Всеукраїнського музейного містечка, потім радянська влада на п’ять років позбавила його права працювати, за окупантів Курінний став заступником директора Крайового музею до- і ранньої історії.

Крайовий музей

Експозиція античного залу Крайового музею до- і ранньої історії, 1942 рік. Нацистські окупанти створили його на базі археологічної та етнографічної колекцій ЦІМ і розмістили в нинішньому Будинку вчителя. На фото німецький археолог Пауль Ґрімм. Джерело: nmiu.org

 

Цінності з Києва заповнили два вагони. 7 жовтня 1943 року їх відправили до Німеччини. Вантаж супроводжували Штампфус і Курінний, маршрут пролягав через Краків.

Як пам’ятки з Києва могли потрапити до Кракова

Перенесемося в 1991 рік, до Польщі. Археолог Міхай Парчевський опублікував у журналі Archeoslavica статтю про «металеві наддніпрянські пам’ятки VI—VII століть у колекції Краківського археологічного музею». Дослідник припустив, що 18 таких пам’яток походять з колекції Центрального історичного музею в Києві, який згодом трансформувався в НМІУ. У 1993 році Парчевський опублікував ще три предмета щодо яких можна припустити те саме.

Польський археолог посилався на спогади співробітників краківського музею, які працювали там у роки Другої світової війни. Вони розповіли Міхаю Парчевському, що на початку 1944 року до Кракова прибув потяг, яким вивозили музейні артефакти з Наддніпрянщини: з Києва, Харкова, Полтави та інших міст. Під Краковом він довго стояв на запасній колії, охоронявся недбало, його грабували. Люди, які супроводжували потяг, перенесли частину пам’яток до археологічного музею. А наприкінці літа 1944 року потяг раптово поїхав на захід і потрапив під бомбардування. Пам’ятки, залишені в Кракові, розпакували лише у 1960-х і атрибутували як такі, що походять з «львівських зібрань».

Петро Курінний

Петро Курінний. Джерело: encyclopediaofukraine.com

 

Згодом Людмила Строкова знайшла в Краківському археологічному музеї аудіозаписи спогадів людей, які працювали там під час війни. Саме на них спирався Міхай Парчевський, але дані дещо розходяться. У запису музейники казали не про ящики, а про згорток, який приніс Петро Курінний, тобто про набагато меншу кількість речей. Артефакти чи-то лежали в коробці, чи-то були загорнуті в папір або тканину.

Пошук доказів

Після публікацій Парчевського, у 2000 році, Державна служба контролю за переміщенням культурних цінностей через кордон України (розформована в 2011 році) визначила, що потрібно їхати до Польщі і проводити експертизу, щоб зрозуміти: чи справді згадані експонати походять з довоєнної колекції історичного музею. Робити це мала Людмила Строкова, яка тоді завідувала археологічними фондами НМІУ.

Людмила Строкова

Людмила Строкова. З фейсбук-сторінки співрозмовниці

 

Відрядження до Польщі відкладалося через брак грошей, які мав виділити історичний музей. Проте пані Людмила навіть радіє таким обставинам, оскільки за два роки очікування зібрала сильну доказову базу.

Спочатку музейниця не розуміла, як доводити, що експонати належать НМІУ. Вона підняла дореволюційні та довоєнні публікації, інвентарні книги та картки. Картина вимальовувалася така: фібули походять зі старої музейної колекції, більшість потрапила туди з приватних збірок Богдана Ханенка, Тадея Кундеревича, графа Олексія Бобринського, Вікентія Хвойки. Деякі артефакти публікували в «Древностях Приднепровья» — каталозі, який видавав Ханенко.

Ці речі створені в епоху Великого переселення народів, серед них є і старожитності черняхівської культури, яку пов’язують з готами. Додаткової цінності артефактам додає те, що вони дотичні до Богдана Ханенка, Вікентія Хвойка і не лише їх — а це знакові українські постаті, які формували початкову колекцію історичного музею.

Колаж 1

Один із випусків каталогу «Древности Приднепровья» та його видавець, меценат і колекціонер Богдан Ханенко. Джерела фото: irbis-nbuv.gov.ua, vuam.org.ua

 

1996 року за архівними матеріалами археолога Галі Корзухіної (зберігаються в Інституті історії матеріальної культури Російської академії наук у Санкт-Петербурзі) вийшла робота «Клады и случайные находки вещей круга «древностей антов» в Среднем Поднепровье». Більшість артефактів подані з фотографіями, детальним описом і старими номерами, і ця інформація доводила походження деяких із них з Національного музею історії України. Власне, до видання потрапили більшість старожитностей, які знаходяться в Кракові. Людмила Строкова розповідає, що Галі Корзухіна до Другої світової війни приїздила до Києва, працювала тут у фондах, і бачила ці речі й документи. Те, що в її архівних матеріалах зберігалися старі номери експонатів, дуже допомогло, оскільки частина інвентарних книг музею, особливо з інформацією про речі з дорогоцінних металів, по війні зникла.

Експертиза в Кракові

Восени 2003 року Людмила Строкова поїхала до Кракова на експертизу. З собою взяла копії публікацій та інвентарних книжок зі старими номерами, деякі етикетки. Пані Людмила згадує: «Коли зайшла до директора Краківського археологічного музею, перше, що він мене запитав — а як ви будете доводити, що ці речі належать вам? Я витягаю папку зі своїми ксерокопіями. Він говорить: «Добре, тоді працюйте». Якби я поїхала до Кракова одразу, коли постало питання про експертизу тих старожитностей, мені б сказали «до побачення».

КАМ

Краківський археологічний музей. Фото A. Tyniec, фейсбук-сторінка КАМ

 

У повоєнні часи деякі експонати реставрували, тому інвентарні номери історичного музею не збереглися. Допомогли ксерокопії публікацій у старих каталогах. Коли ту чи іншу річ порівнювали зі старим фото, бачили сліди від використання, дрібні дефекти, які є унікальними. Перевагою стало те, що в «Древностях Приднепровья» багато речей публікували в натуральному розмірі.

Людмила Строкова та головна зберігачка краківського музею Ельжбета Хохоровська разом опрацювали 19 предметів. Вдалося одразу довести, що 12 металевих прикрас походять з колекції Центрального історичного музею. Щодо шести артефактів польська сторона сумнівалася з формулюваннями, зазначала, що речі «ймовірно» або «можливо» походять із київського зібрання.

Найскладніша ситуація склалася зі срібною антропоморфною фібулою (тобто, її форми уподібнені до людських), яка від початку була парною. До наших часів збереглася одна прикраса, саме її фотографії не залишилося. Але в архіві Інституту історії матеріальної культури РАН була фотографія парної до неї фібули. Фото зробив у 1936—1938 роках завідувач відділу Скіфії і грецьких колоній Причорномор’я Київського історичного музею Сергій Коршенко (йдеться про так званий «Альбом Коршенко»), також знову допомогли копії з фотографій і записів Галі Корзухіної.

фібула 17

Срібна антропоморфна фібула, походження якої з довоєнної колекції НМІУ довести найскладніше. З архіву Людмили Строкової

 

Порівнюючи артефакт і фото, можна побачити особливості, притаманні парним фібулам. Але визнання того, що річ походить з довоєнної колекції НМІУ, залежить від доброї волі краківського музею. Людмила Строкова наголошує, що нині можна піднімати питання щодо повернення 18 артефактів з 19.

Затишшя

Про результати експертизи 2003 року та подальше розширення доказової бази щодо належності старожитностей до довоєнної колекції НМІУ Людмила Строкова доповідала на кількох конференціях та круглих столах (тексти доповідей опубліковані). Також пані Людмила готувала довідки: у 2010 році — для Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України, у 2015 році — для Міністерства культури. Але справа заглухла.

«Пройшло 17 років від початку цієї історії. Не розумію, чому цю невеличку колекцію досі не повернули в Україну, адже є доказова база. Цим питанням займалась польсько-українська комісія, до якої мене включали як експерта, але я не була залучена до перемовин з польською стороною і не знаю всіх деталей перемовин. Ці музейні предмети незаконно вивезли за межі країни, дорогою до Німеччини вони дивом опинилися в Польщі. За законами реституції їх давно треба повернути в Україну», — наголошує Людмила Строкова.

фібула 1

Щоб довести належність цієї пряжки від сумки до київського зібрання, Людмила Строкова збирала додаткові докази. З архіву Людмили Строкової

 

Загалом доводити належність археологічних експонатів до колекції НМІУ важко, бо не все публікувалося з фотографіями, щось не публікувалося взагалі, до війни музей переїжджав, колекції були роз’єднані. Велика удача, що вдалося зібрати таку доказову базу для цих прикрас.

«Ніхто ніколи б не дізнався, що фібули в Краківському музеї — з Києва, якби там не готували виставку, експонати до якої добирав і польський археолог Міхай Парчевський. Ті речі щось йому нагадали, і він знайшов їх по публікаціях. Можливо, тоді в краківському музеї і не подумали, що це може так обернутися», — розмірковує Людмила Строкова.

Останні кілька років Міжурядова українсько-польська комісія у справі охорони та повернення втрачених і незаконно переміщених під час Другої світової війни культурних цінностей не збирається. Але проведено велику роботу, щоб забезпечити докази належності цих предметів до колекції Національного музею історії України. І НМІУ продовжить працювати над поверненням артефактів в Україну.

Марія Прокопенко

На заставці колаж Юрія Єжеля

***

Джерела, які Людмила Строкова використовувала для доказової бази

Публікації

А. Д. Бобринский. Курганы и случайные археологические находки близ местечка Смелы. СПб., 1901, т. III;

Б. И. и В. Н. Ханенко. «Древности Приднепровья». К., 1901, вып. IV;

Г. Ф. Корзухина. «Клады и случайные находки вещей круга «древностей Антов» в Среднем Поднепровье»//МАИЭТ. Симферополь, 1996;

Michal Parczewski. Metalowe zabytki naddnieprzanskie z VI—VIII w. w zbiorach krakowskiego Muzeum  Archeologicznego.//ARCHAEOSLAVICA. Krakow, 1991, n 1;

Michal Parczewski. Dalsze zabytki naddnieprzanskie z VI?, VII—VIII w. w zbiorach krakowskich.//ARCHAEOSLAVICA. Krakow, 1993, n 2.

Архівні матеріали

Копії з оригінальних фотографій фібул, зроблені завідувачем відділу Скіфії і грецьких колоній Причорномор’я Центрального історичного музею С. Коршенком в 1937—1938 рр. і подаровані М. Артамонову, який змонтував з них альбом (так званий «Альбом Коршенко», архів ІІМК РАН, фонд №77, спр. 90);

Копії з фотографій і записів Г. Корзухіної (архів ІІМК РАН, фонд 77, спр. 96, 130, 145, 88).

Інвентарні книги (до 1941 р.) відділу археологічних фондів Національного музею історії України

Рукописний каталог Археологічного відділу Центрального міського музею старожитностей і мистецтв (1897—1933), так званий «каталог Вікентія Хвойки»;

Рукописні каталоги відділу Скіфії і грецьких колоній Причорномор’я Центрального історичного музею (1936—1938 рр.);

Рукописний каталог «Описание собрания памятников материальной культуры, найденных на Украине, принадлежащего Ф. Ф. Кундеревичу». Колекцію передала історичному музею Всеукраїнська археологічна комісія після 1932 року;

Інвентарні картки, що частково збереглися, з шифром маленькою літерою «р». Це шифр з інвентарної книги фонду «Рабовласницький лад», яку вели до 1935 р. Інвентарні книги з цим шифром повністю втратили в евакуації під час Другої світової війни.

 

 

 

 

Переглянуто 533 рази(ів)

Пошук по сайту

Календар подій

Пн. Вт. Ср. Чт. Пт. Сб. Нд.
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Цього дня

Новини

Анонси

Експонат Тижня

logo

КОНТАКТИ:

Тел:

 +38 044 278 48 64

Запобігання корупції

Виконуючим обов’язки уповноваженої особи з питань запобігання корупції в Національному музеї історії України є провідний фахівець з антикорупційної діяльності – Базиленко Олег Анатолійович.

 dovira@nmiu.org

 вул. Володимирська, 2, м. Київ, 01001

Приєднуйтесь

Off Canvas Menu (EN)

Off Canvas Menu (UA)